Биті є. Гоцик

— Ти теж мріяв про такий дім?

— Про цей, — не брехав Ілія. Обережно перекроював старі уявлення про вимріяний замок.

— І щоб мармурова підлога?

— І рипучі дерев’яні сходи з кованими перилами, — підхоплював Ілія.

— І білі стіни, прикрашені керамікою?

— І така висока стеля, щоб відлуння…

Ізідора зупинилася несподівано, розсміялася весело, обійняла Ілію. Поцілувала в губи.

— Я люблю тебе, — прощебетала легковажно і щиро. — Ти мій…

«Тільки твій!» — розірвалося Іліїне серце. Затремтів, та Ізідора уже мчала далі.

— Яка величезна кухня! Мідні каструлі. Порцелянові тарелі.

— А у тій великій кімнаті має бути камін.

— Сидітимемо на вовняному пледі прямо на підлозі. Грітимемо п’яти перед каміном, і Гоцик…

Завмерли. Ілія відвів погляд. Ізідора озирнулася.

— Гоцику! Ти де?! — вигукнула дзвінко.

Гоцик стояв під півокруглими арками біля розчахнутих дверей.

— Там чоловік…

Ілія раптом перелякався.

— Мертвий? — вихопилося.

— Та, ні… Живий. Нотаріус із сусіднього селища. Він за цією халабудою приглядає на прохання хазяїна. Так я орендував її на місяць.

— Тільки на місяць? — Ізідора обурено смикнула плечиком.