Биті є. Гоцик

— До моєї хати спочатку на хвильку, — прохрипів дівчині у вухо, бо відчув, як невтримне бажання викручує суглоби: Тайчині сідниці поміж Гоцикових ніг.

Моторолер — найсексуальніший транспортний засіб — заторохтів порожньою вулицею, тільки посилював жадання: вібратор, їй-богу!

— Тайко… Чуєш? — запитав Гоцик, коли драндулет зупинився біля батьківської хати. — Ти заміж вийшла?

— За кого? — Тайка зняла шолом, довге біляве волосся розсипалося по плечах. — Паню Козленка вбили, а ти…

— А я що?

— Казав, за мене йди. Не пам’ятаєш?

— Ні, — збрехав Гоцик. Проковтнув слину. — А давай зараз… Спробуємо…

— Пішов ти, — насмішкувато відповіла Тайка.

Гоцик знітився.

— Ну… І чого викобелюєшся? — буркнув. — Ще на Панчиному похороні на все село ляпнула, що зі мною всю ніч бавилася.

— Значить, про Козленків похорон пам’ятаєш, а як мене заміж кликав — не пам’ятаєш? — розреготалася Тайка. — Ох, Сьомко! Та кому ти такий здався!

— А ти не пробувала, який я! Звідки тобі знати? — геть рознервувався. Пішов до подвір’я. — Стій, не їдь. Тільки рюкзак візьму.

У порожній вітальні присів край круглого столу: далі куди? Наштовхнувся поглядом на мотузку — одним кінцем прив’язана до труби опалення, другою — до торшера у протилежному куті. На мотузці — випрані чисті татові труси і шкарпетки. Висіли — сумні — навпроти веселих маминих світлин.

«Оце б тато вдома не залишився, не мав би я куди й повернутися», — подумав тоскно.

Пішов батьківською хатою, наче раніше не бачив ніколи.

Кухня. Чисто й тоскно. Замотав у целофановий пакет чималий шмат сала. Сухарі разом з полотняною торбиною прихопив. Ніж. Кружку емальовану.

Спальня. Двомісне ліжко застелене веселим пістрявим покривалом, зверху подушки пірамідою. Ніби й не лягав тато на те ліжко без мами. Ніби двох чекало. Поряд кушетка мала. На ній рядно, ковдра старенька — тут тато маму чекає?.. Засумував. До своєї кімнатки. Чисто. Й пилюки немає. Вправний ріелтор вигукнув би: «Заходь і живи!» Он воно як. Диванчик рідний, шафа, письмовий стіл і ціла купа згадок про Гоцикові сподівання: зламана гітара, футбольний м’яч, плівковий «ФЕД», карти зоряного неба, атлас кінських порід і іржаві підкови Кассіопеї…

Набундючився. Повернувся до вітальні: де рюкзак? Повкидав усе гамузом — сало, сухарі, ніж, кружку — до шкарпеток-трусів-футболок.

Мимоволі потягся до веселих світлин — візьме одну з собою. За фотокартками у атлантичній мушлі — грошики. Перерахував: ти дивись! А тато немало на свинях заробив. Мить подумав, поклав до кишені три сотні зелених. Акуратно прикрив мушлю фотокарткою. Зиркнув у бік свинячої загородки — там тато. Чи попрощатися?..

— Тату, гроші маєш? — гукнув старому, що той саме свиняче лігво вичищав. Став біля вонючої купи, ніс не затуляв.