Биті є. Гоцик

Штовхонув закляклого Броньку, роз’ятрився.

— Ну! Давай! За базар відповідаєш? Бий!

— Гоцику, та я…

Гоцик замахнувся…

— Сука! — до дверей. Вмазав по дереву замість Броньчиної морди — розчахнулися. Вискочив на повітря. Роззирнувся — таке все остогидле, хоч у крик.

— Привіт, Сьомко! — почув від вулиці.

Так Гоцик згадав, що ненька колись нарекла його Семеном. Спідлоба на вулицю: хто посмів не Гоциком назвати?!

— Привіт, Тайко, — буркнув. — А ти чого тут?

Посеред голої вулиці на яскравому синьому моторолері сиділа Гоцикова однокласниця, конопата реготуха Тайка Стрюк. Якби не озвалася, і не впізнав би. У школі ребрами світила — всього у ній мало. Ні цицьок, ні дупи, тільки ластовиння море. А нині роздобрішала — лице кругле усміхнене. Очі сині, сяють, як той моторолер. Біляве волосся з-під шолома по плечах.

— А де мені бути? — розсміялася Тайка.

Гоцик насупився, штовхонув ногою хвіртку, посунув на вулицю. Руки в брюки, мовляв, зараз роздивлюся, якою ти тут у нас стала. Голову набік, очі примружив.

— Чого гасаєш?

— До траси їду. Мамка там молоко й сметану продає. Час забирати, — сказала Тайка.

Траса… Найнадійніший зв’язок Нехаївки з цивілізацією. Від траси до села — дев’ять кілометрів розбитого шляху, але нехаївці з дня у день долали їх, везли до стихійного базарчика на перехресті все, що виростили на городах і виловили у Сеймі. Дивись, якась з автівок зупиниться, скуплять подорожні бурячки-моркву-картопельку, свининку, рибку, молочко-сметанку.

Тайка поправила шолом.

— А сам тут чого? — запитала.

Якби ж Гоцик знав. Мордяку скривив, мовляв, тобі яке діло?

— До траси підкинеш? — запитав раптом.

— Сідай, — розсміялася Тайка, вказала на місце позаду себе.

Гоцик заскочив на моторолер, обійняв Тайку.