Биті є. Гоцик

З будинку у двір вийшли двоє чоловіків. В одному із них Ілія впізнав пузатого Ізідориного тата. Вів у глибину двору до столу із лавами під пальмами високого міцного парубка.

Гоцик? Ілія напружив очі. Парубок задьористо хитнув головою, відкидаючи з лоба пасмо довгого русявого волосся.

Ні… Не Гоцик. Чоловіки усілися за стіл під пальмою. Синьйор Санчес дістав з кишені кілька купюр, поклав перед парубком.

— Це аванс, — поспішив заспокоїти співрозмовника, бо парубок спритно ухопив гроші, роздивився із прикрістю, обурено кинув на стіл.

— Дві тисячі євро, синьйоре Санчес! — мовив категорично.

— Побійся Бога, Педро, — роздратувався Санчес. — Хіба то праця — прослідкувати за чужинцем, зателефонувати мені, повідомити, куди саме йде і де той його товариш убогий.

Ілія затрусився від ненависті. «Ненавиджу! Ненавиджу!»

— П’ятсот! — оголосив Ізідорин батько.

— Можу і за сотню погодитися, — відповів нахабний Педро. — Бо ж усі бачили: той чужинець до біса багатств вам приніс…

— Це придане! Ізідорине! Уже й у банк відвіз! Немає нічого! — заспішив Санчес. — Хоч ріж мене…

— …І, певно, собі той чужинець щось лишив, — продовжував парубок, ніби не чув співрозмовника.

— Де там?! Усе віддав.

— Навіщо ж вам знати, куди піде?

— Боюся, Педро. От хрест святий, боюся. Дивний чужинець. А як передумає, повернеться. Почне мордувати… Страшний. Ох і страшний. Очі холодні. Так і їсть тими очима… Ізідора постелила йому у малій кімнатці біля кухні, заснула, бідаха, а мені сну нема. Страшно. Ото й хочу узнати, куди подінеться.

Педро недовірливо скривив пику, підвівся, заходив навколо столика.

— Тисяча.

— Свята Діво Маріє! — синьйор Санчес підскочив, замахав руками. — Йди! Йди геть, Педро! Я краще старого ідіота Гомеса попрошу. Він безплатно сяде на свій довоєнний «опель», провітрить його у горах. За самий тільки бензин! Ви тільки подивіться на цього неробу! Мати з батьком удосвіта вже на виноградниках, а він тільки те й знає, що вино дудлити та легких грошей чекати. Йди геть, бастарде! І п’ятисот не заплачу! Підсяду до Гомеса в «опель», сам поїду і перевірю, щоб від чужинців і сліду не лишилося.

Педро насупився.

— Добре. Давайте гроші.

— Ні! Знаю я тебе! Спочатку зателефонуєш і повідомиш, де ті чужинці. А я перевірю! Перевірю. І тільки як переконаюся, що живі і здорові, що йдуть геть… Що не чіпав ти їх… От тоді-то й заплачу. А тепер — тільки аванс. Не хочеш брати — твоя воля.