TextBook – Батько обіцяв, що дозволить мені взяти його до двору.
Катерина погладила вовченя.
– Але ж із нього виросте вовк, Михасику.
Брат відповів їй щасливою усмішкою:
– Та й що. Буде в мене вовк.
– А що то за дядьки? – запитала раптом Настуня, тицьнувши брудним маленьким пальчиком кудись за спину Катерини. Та стрімко обернулася й відчула, як страх липкою тварюкою наповзає їй на серце. Полем, швидко рухаючись, до них наближались чужі, незнайомі чоловіки. Неохайно вдягнені в старі козацькі свитки, вони з першого ж погляду не сподобались Катерині, але страх у неї був найперше за дітей. Штовхнувши Михасика з вовченям у напрямку до села, вона крикнула:
– Біжіть, діти! Тікайте!
Михасик витріщив темні, материнські очі.
– А ти ж, Катруню?
Катерина примусила себе всміхнутися.
– Зі мною все буде гаразд, бо ти ж покличеш на допомогу.
Михасик хитнув головою.
– Уже біжу!
Катерина перехрестила худенькі спини.
– Біжи, біжи, рідненький! І нехай Господь захистить тебе…
Єдине, про що думала вона в цей час, то були діти. Не за себе вона дбала, а дарма, бо не дітлахи потрібні були тим волоцюгам, які підбирались до неї, а вона сама. Та Катерина чомусь не боялась, даремно не боялась. Проте в останню хвилину все ж обернулась, щоб утекти, гайнути через галявину, а там уже близько до панського дворища. Та страху не було, бо стільки поле це переходила вона ще змалечку, і хворостини на зиму по ньому тягала, і по ягоди ходила, і ніколи не було такого, щоб трапився якийсь там лиходій. А після вбивства Миколи, навколо Борисів і справді стало страшно. І чи не вони, оці волоцюги, що бігли зараз за нею, важко дихаючи та наздоганяючи, чи не вони загородили ножа в гаряче серце Миколи, обірвавши його молоде життя? Згадавши про це, Катерина нарешті відчула справжній, липкий страх, страх до відчуття нудоти, який змусив її бігти ще швидше й підняти незручні широкі спідниці сукні. І через них вона таки потрапила до пазурів нападників. Заплуталась на пагорбі й упала, забивши ногу, а на неї відразу ж навалилося важке чуже тіло.
– Упіймалась, пташко.
Катерина почала пручатись із усієї сили.
– Відпустіть мене! Що вам потрібно?!
Волоцюга, який притис її до землі, голосно зареготів, нудотно обдаючи смородом із гнилого рота.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Графиня“ на сторінці 46. Приємного читання.