Розділ «Частина друга Графиня»

До вітальні, голосно сміючись, увірвалася зграйка веселих друзів пані Гнатовської. Це відвернуло Катерину від думок про дивний прихід мачухи. Пані Леся, приємна молода дівчина з пишною косою русявого волосся й гарними блакитними очима, почала голосно вимагати погратися в піжмурки, паничі почали пропонувати щось інше, і Катерина тихенько вислизнула з вітальні, поклавши назавтра ж неодмінно сходити до батька, провідати Михасика та Домну, а ще завітати до Ярини, яка жила тепер у батьків. Тільки б гостинців для родичів не забути взяти.

Наступний день нагнав на Бориси холодного вітру, що повіяв із півночі, небо затягнули хмари, й ось-ось мав пролитися дощ. Про це й думала Катерина, коли йшла до рідної, бідної хати, де народилась та зросла, і звідки потрапила мало не в царські палати. Ішла вона не з порожніми руками, узявши кожному подарунок. Для діток несла солодких тістечок, що їх так гарно вмів випікати Криштофів кухар, батькові – доброго тютюну, бо мав він таку слабкість, а мачусі з Домною оксамитових відрізів, щоправда, дарувати щось мачусі й не надто кортіло, та все ж узяла, нехай радіє, коли щирим є те її покаяння.

Дивно було їй іти тепер селом, учорашній кріпачці, панею ступати знайомими з дитинства стежинами, якими бігала босими, збитими ногами, поспішаючи виконати вчасно черговий наказ мачухи. А зараз ішла повільно, у шкіряних черевичках, що привіз Криштоф із міста, у сукні рожевого кольору, пишна спідниця якої волочилась за нею по пилюці. Селяни, зустрічаючись із нею, зупинялися й, зволікаючи якусь мить, усе ж уклонялись своїй пані, хоч Катерина й бачила, наскільки неохоче вони це робили, і здавалось їй, що та боса та нещасна Катря Малькова подобалася їм більше, ніж ця розкішна пані, на яку вона перетворилась. Ще б пак, закохала в себе самого пана, на таке спромоглась, є тепер чому позаздрити. А вона не забула, як дивились вони на неї біля церкви, і хоч би в однієї людини промайнула радість за неї, нещасну сироту без матері.

Вона вже дійшла до двору діда Товкача, коли хтозна-звідки назустріч їй виріс височенною своєю статурою дід Шуляка. Старий пліткар дививсь на неї далеким від приязні поглядом, насупивши густі сиві брови, і спочатку мовчав. Усе роздививсь, і сукню панську, і подарунки в руках, й покривився.

– Ну, здорова, Катре, – нарешті проскреготів він надтріснутим голосом, скривившись при цьому так, неначе й саме ім’я її було для нього огидним і неприємним.

Катерина у відповідь хитнула головою.

– Здорові були й ви, діду!

– До своїх?

– До своїх.

Дід Шуляка хитнув на подарунки.

– Із гостинцями?

– Так, із гостинцями.

Дід похитав головою й замовк, поглядаючи недобрими очицями. Катерина знала, що є для нього тепер найлютішим ворогом і ніколи він не пробачить їй того, що забрала в його Горпини Криштофа. Вона чекала, що він от-от забризкає на неї отрутою, і не помилилась. Шуляка ще хвильку помовчав, пожовуючи тонкі бліді губи, і Катерина бачила, як кортить йому напуститися на неї, як на колишню Катрю, та розуміння того, що вона тепер пані, таки стримувало його бурхливий норов і надто довгий язик. Проте, як не стримував себе, не втримавсь урешті дід Шуляка, покружляв навколо та й почав:

– А підла ти все-таки дівка, Катре. Пробач уже, що панею не кличу, бо для мене ти як була босонога злидня, так нею й залишилась. А чуло моє серце, що втнеш ти якусь підлість, недарма залізла до панських покоїв так, що дідька тебе тепер витягнеш.

– А вам із того що, діду? Проґавили зятя?

– Ет, як забалакала, панею запишалася? – аж лицем зсудомився Шуляка, виблискуючи очицями. – Та дарма, красна пані, є Господь на білому світі, дістанеш ти ще своє, за сльози моєї нещасної донечки дістанеш, що відбила в неї такого кавалера.

Катерина звернула вбік.

– Та що ж це ви всі мене клянете? Чи винна я, що припала панові до серця?..

Мирон Шуляка аж затрусився.

– А винна, – високим, пронизливим голосом відгукнувся він, потрусивши перед самим носом Катерини довгим пальцем. – Звабила пана, от і маєш те, що хотіла. Та затям лишень, моя Горпина так цього не залишить, вона ще нагадає про себе панові, ось побачиш.