Розділ «Частина друга Графиня»

Ярина блимнула на неї пустими очима.

– Е, мамо, великий на мені гріх.

– Та який?

– А то я лише Господові скажу!

І сидить тепер отак, мов дерев’яна вся, біля колиски та все щось бурмоче. Домна дослухалась – молитви. Дуденки й домовинку для дитяти принесли, а дочка мов не жива. За Василем якось і не скорбує, а все за Микиткою.

І радісно, і важко було Катерині такого дня шлюб брати, та Криштоф був невблаганний. Тихе й негаласливе вінчання в день, коли в неї в родині було двоє мерців, він гріхом не вважав і зовсім не бажав зволікати.

Решта дня пройшла для Катерини незвичайно. Уходила вона до панської оселі вже не просто Катрею Мальковою, а господинею. І дід Тарас, дарма що геть п’яний, уже не гримав на неї погрозливо, а низько вклонявся, із острахом поблискуючи посоловілими очима на пана. І вся панська челядь вже не кидала на неї важких, осудливих поглядів, а дивилася ввічливо, із повагою, хоч би які там хто мав почуття та думки. Одна тільки Мотря дивилась вовчицею, недобре дивилася, навіть не приховуючи свого ворожого ставлення.

Звикла до роботи, Катерина навіть не уявляла, що ж їй тепер панею робити, невже весь день сидіти як засватаній? Після надзвичайно смачного обіду, коли всі гості розійшлися, вона таки наважилась запитати про свої нові обов’язки чоловіка, який у кабінеті писав щось у великій книзі.

– Скажіть, Кириле, а що має робити графиня?

Криштоф підвів на неї здивований погляд.

– Усе, що забажає, – відповів він, усміхнувшись.

Катерина витріщила очі.

– Навіть копсатися в землі?

– Так, якщо забажає.

– О! А ще?

– Ще багато такого, чого я тебе поступово навчу.

– Добре, – відповіла Катерина, згадуючи, як не могла заснути цю ніч у великому, але пустому без нього, холодному ліжку, і невпевнено прокашлялась.

Криштоф поглянув запитливо.

– Ти хотіла ще про щось запитати?

– Так, – видихнула вона.