Розділ «Частина перша Кріпачка»

– Місток не витримає!

Василь тільки махнув рукою.

– Дурниці! Він ще сто років буде стояти!

І вона пішла, послухалась, пішла попереду, а далі… Зненацька просто над ними затріщав грім, і білий світ перед Катериною обпалився рожевим спалахом. За спиною тихо скрикнув Василь, і, озирнувшись, Катерина з жахом побачила, що в нього поцілила блискавка.

– Василю! Василю!

Знов зробилося темно, і тільки вода заплюскалась у тому місці, де впав Василь.

Вітер штовхнув Катерину в спину, і вона, мов отямившись, закричала так голосно, що й самій зробилось лячно.

– Тримайся, Василю! Я біжу по допомогу!

Вітер штовхнув її знову з такою силою, що вона мало не полетіла з містка слідком за враженим блискавкою Василем. Надія на те, що він, може, ще живий, гнала її вперед, на пагорб, до панського будинку. Вона падала, провалювалась у багнюку, але вперто підводилась і йшла далі, ледь волочачи ноги в слизькій багнюці.

А будинок зустрів темною пусткою та тишею, наче й не жив тут ніхто. Катерина зітхнула, підняла руки й відчайдушно заколотила руками у величні двері дому.

Стукала вона, жалібно гукаючи, довго, до болю в руках, але великий будинок відповідав тільки тишею. Та ось, коли вона вже геть знесилилась, за дверима почулося чиєсь бурчання.

– Ну, і хто тут ґвалтує?

Двері, ті величні, проклятущі двері, у які вона стукалася цієї страшної ночі, повільно відчинилися, і Катерина побачила перед собою похмурого, невдоволеного діда Тараса Довбуша, котрий тримав перед собою велику свічку й підсліпувато щулив очі.

– Допоможіть, благаю, діду, – кинулась до нього Катерина, ледве тримаючись на ногах від утоми та страшної напруги. – Там людина впала в річку, блискавка влучила…

Дід Тарас поплентавсь назад.

– Тьху, згинь, пропади, – забубонів він, намагаючись перехреститися лівицею та нещадно спотворюючи хрест. – Згинь, згинь, нечиста сило!

Катерина заблимала.

– Діду, ви що?

– Згинь, кажу, – уже голосніше наказав Довбуш і сяк-так перехрестив Катерину. – А, не згинеш? А я ось зараз принесу тобі водиці йорданської, живо в пекло повернешся, нечистяка!

– Діду! – уже крикнула Катерина, надто схвильована, щоб вислуховувати безглузду балачку діда Тараса з нечистою силою. – Діду, це ж я, Катерина Малькова, погляньте, отямтеся ж ви!