Розділ «Частина перша Кріпачка»

Катерина розгубилась.

– Господи, Ярино, як?

Килина застогнала.

– Зовсім розумом пошкодилась.

– Ти! Ти! – далі шепотіла гаряче Ярина, цілуючи руки Катерини гарячими, сухими вустами. – Пан же до тебе прихильний, недарма ж так кажуть, Катеринко, справді ж? Він послухається тебе, він для тебе накаже привезти дохтора…

Катерина зніяковіла.

– Яринко, я не знаю…

Ярина яро хитнула головою.

– Знаєш. Ти ж так любиш Микитку, і він тебе любить. Благаю тебе, Катруню, урятуй мого сина! Урятуй його! Я знаю, це мені кара за тяжкий гріх, але я не переживу, якщо втрачу сина!

Катерина вагалась. Господи, ну як же зможе вона ось так піти до пана посеред ночі, пробудити його, яка ж то відверта зухвалість буде з боку кріпацької дівки, а інакше… Погляд її сковзнув на дитину, яка надривно дихала на столі, на безпорадну бабу Лаврінівну, і вона відчула приплив сил. Наважилась, підвелась.

– Я спробую, – промовила до Ярини, постерігши, як недобре звузились темні очі мачухи, як ще більше спохмурнів батько, а Ярина, навпаки, сяйнула своїми терновими, залитими сльозами очима. – Але ж нічого не обіцяю…

Ярина міцно стиснула її руку.

– Дякую, Катеринко! Я тобі довіку вдячною буду.

– Ще немає за що дякувати, – пробурмотіла Катерина й попрямувала до дверей. Вона гадала, що мачуха не пустить, стане на порозі, але та мовчала, тільки дивилась недобре й пронизливо.

– Я з тобою, – похмуро кинув Василь і вийшов назирком за Катериною з хати. – Не можу там залишатися, краще під зливу піти, ніж бачити все те.

І щойно вони вийшли з хати, як одразу ж змокли до рубця, однак назад не вернули, а рушили вперед. Дощ усе порозмивав, тож іти було дуже важко, вони грузли в багнюці. А коло річки, як обережно не просувались, Катерина все одно не втрималась на крутій стежці, голосно зойкнула й покотилася слідком за Василем по холодному й слизькому схилу майже до річки, ударившись об деревину.

– Жива? – зачувся скрізь завивання вітру низький, хрипкий голос Василя, і Катерина простогнала:

– Жива.

– Тоді ходімо, вже небагато зосталось.

Василь одним рухом підняв Катерину, у якої трішки паморочилось у голові, на ноги. Кагамличка поряд ревіла та стогнала, шипіла своєю сірою водою. Василь потягнув Катерину на місток, який заливало водою та нещадно гойдало. І Катерині раптом зробилося страшно, вона із силою вчепилась у Василя.