Розділ «Книга III Шулма»

І що їм там знадобилося?

Дорога зайняла близько півгодини, і нам довелося трохи відстати – не те щоб ми особливо ховалися, але й не хотіли, щоб Кос зі Звитяжцями помітили нас завчасу. І, здається, нам вдалося.

Утім, через це ми пропустили початок вистави. Коли ж нарешті перевалили через пагорби й пройшли між якимись конов’язями, то виявили неподалік доволі-таки великий і рівний майданчик, місцями порослий пучками тьмяної трави, як на фізії хитрого Тохтара – і з’ясували, що дійство вже в розпалі.

На майданчику рядами сиділа, однаково підібравши під себе ноги, добра сотня шулмусів: попереду – наші ориджити й молоді маалеї, за ними – старі обох племен, далі – підлітки впереміш із жінками.

І кожне тримало блискучий клинок, нерухомо спрямований вістрям угору.

А перед ними Кос, Заррахід і Уламок (Сай був за поясом ан-Таньї) виконували початковий танець П’ятої стихії. Дуже повільно і дуже плавно, ретельно виписуючи всі переходи, щоб шулмуси могли встежити за кожним рухом. Це було напрочуд повчальне видовище. Причому повчальне в буквальному значенні цього слова, бо наш Уламок не лише виписував у повітрі вензелі П’ятої стихії, як справдешній Дитячий Учитель. Він ще й проповідував. Уголос.

А Дикі Леза із благоговінням слухали (хоч і не розуміли половини, а тому переймалися до проповіді ще більшою повагою), що віщає їм новоявлений пророк.

– …бо всі ви бачили Його й могли переконатися, що народжений у цьому світі не може досягти Його досконалості – але намагатися наблизитися до нього є перший обов’язок і перша заповідь; і тоді тіла наші поміцнішають, і очистяться душі наші, і помисли стануть ясні, а майстерність зросте багатократ – але лише в тих, хто йде по Шляху, вказаному Пресвітлим Мечем, а вказав він: покинь сумніви й слухай Мене…

– Покинь сумніви й слухай Його, – хором повторили Дикі Леза, очевидно, не вперше чуючи цю заповідь.

– Не ушкодь Придатка свого, а тим паче – чужого, бо хорошого Придатка виростити важко, а зіпсувати легко…

– Не ушкодь Придатка…

– Не руйнуй побратима свого, бо всі ви – Звитяжці, подібні до Мене…

– Не руйнуй…

– Живи Бесідою й радістю її, бо в цьому сенс життя Звитяжця…

– Живи Бесідою…

– І ті з вас, хто почує Слова Мої, переказані через пророка Мого, Дзютте Ломаку (ми з Ченом ледь стримали смішок) і Ближніх Моїх, стануть подібними до Мене й увійдуть у рай, ім’я якому – Кабір!

І тут Я-Чен виявив, що задуже висунувся із-за крайньої конов’язі – а зринати на їхні очі, особливо зараз, Мені-Ченові зовсім не хотілося, і ми спішно сховатися назад, то ж кінця проповіді пророка Ломаки не почули.

Ще якийсь час ми з укриття спостерігали за тим, що відбувається. Дзю зрештою замовк і разом із Саєм і Заррахідом зайнявся вартнішою, на наш погляд, справою: взявся настановляти Диких Лез у майстерності Бесіди. У цьому йому допомагали Вовча Мітла, Чань-бо, Но-дачі й двоє Тьмяних, які невідомо звідки взялися й незрозуміло де доти ховалися.

Далі Я-Чен дивитися не став і повернувся до священної водойми.

По дорозі я міркував про Пресвітлого Меча, який вказав єдино вірний Шлях неосвіченим Диким Лезам, і про Ближніх Його; а особливо – про пророка Дзютте Ломаку і про рай на ім’я Кабір.