Розділ «Книга III Шулма»

Я витираю рукавом сльозаві очі.

Ми з Куш-тенгрі довго дивимося один на одного, не знімаючи рук з Єдинорога.

Єдиноріг теж мовчить – він бачив. Як і ми.

Мовчить Уламок у мене за поясом – хоча я не знаю, що він бачив і чи бачив він бодай що-небудь.

– Він розлючений, – тихо мовив нарешті шаман. – Я відчував лють.

Я кивнув. Я знав, хто – він.

– І він наляканий. Я відчував страх.

Я ще раз кивнув.

– Джамуха незабаром зважиться. Ти стоїш між ним і мягкорукими. І Джамуха піде на нас.

Я виокремив для себе слово «нас». Отже, Неправильний Шаман уже зробив свій вибір.

– Спасибі, Куше-тенгрі.

– За що?

– За нас.

Шаман розуміюче киває й усміхається самими куточками губ.

– То що, Асмохате-та, – запитує він, – будемо дивитися майбутнє? Твоє майбутнє?

Я нерозуміюче дивлюся на нього.

– Це було не майбутнє, – пояснює шаман. – Якщо було, отже, не майбутнє. Це – сьогодення. Це – зародок майбутнього. Будемо дивитися далі?

– Так, – відповідаю Я-Єдиноріг.

І знову занурююсь у вир чорних очей.

…дві стіни воїнів. Одна – поперед мене, інша – за мною. І лють дихає мені в потилицю; і лють дивиться мені в обличчя.