Розділ «Книга III Шулма»

– Будемо говорити, Куш-тенгрі? – запитав я.

– Будемо, – ледь помітно усміхнувся Неправильний Шаман. – Тільки завтра. Зранку. Так?

– Так, – відповів Я-Єдиноріг, і рушив до Коблана, який гримів язиком не гірше від молота – через що ориджити працювали якщо не краще, то бодай значно швидше.

Завтра – отже, завтра.

2

А завтра виявилося зовсім поруч.

І таким же, як учора – намет, шаман, і я з Єдинорогом і Уламком.

– Ти дозволиш мені глянути на твоє минуле, Асмохат-та? – мало не врочисто запитав Куш-тенгрі, всідаючись навпроти.

Ні, я не сумнівався в можливостях шамана. На його обличчі було написано, що він хоче не розповідь мою вислухати – а саме глянути. Самому.

Але чи варто йому показувати?

– Варто, – рішуче заявив Єдиноріг.

– Варто, – погодився Уламок, зловтішно блиснувши. – Нам приховувати нема чого.

Я вслухався в це «нам» і зрозумів задум Звитяжців.

– Що ж, шамане, дивися, – я й сам внутрішньо усміхнувся, звільняючи Єдинорога від піхов і простягаючи його вістрям до Неправильного Шамана. – Так, здається, це робиться?

Куш-тенгрі, не підводячи очей, простягнув руку й неспішно зімкнув пальці на клинку Єдинорога. Якийсь час нічого не відбувалося, я розслабився й пропустив той момент, коли допитливо похмурий погляд шамана блиснув назустріч мені, як воронована сталь, і, провалюючись у тьму, я встиг міцніше схопитися за руків’я Єдинорога, і… і стати ним.

У тьмі або при світлі, тут або ніде, учора або завтра – лише Меч стоїть спокійно під небом!

…Я знав, що Неправильний Шаман зараз бачить і відчуває те ж, що і я. Але якщо я чудово розумів, що це означає, і був до нього готовий, то для шамана це було однаково що удар молотом.

І не один удар.

Причому в буквальному значенні слова.

Адже зараз я був Єдинорогом. І шаман бачив минуле – минуле прямого меча, Звитяжця з роду Дан Ґ’єнів!