Розділ «Книга III Шулма»

Чи марновірний я?

«Ні», – хотів відповісти я.

– Не знаю, – відповів я.

– Ось і я не знаю, – тужно погодився Єдиноріг.

– А я знаю, – заявив Дзю, чи підслухавши, чи здогадавшись про нашу розмову, чи взагалі маючи на увазі щось своє. – Знаю, але вам не скажу.

5

Куш-тенгрі й далі їхав попереду, не обертаючись, але тепер я знав, куди веде нас Неправильний Шаман.

До священної водойми.

До могили Звитяжців і житла Жовтого Мо.

До місця, де не воюють.

Цікаво, чи насмілиться Джамуха, що зійшов на престол Шулми сходами преклоніння перед військовою звитегою, порушити цю заборону, напавши на нас там?

Так чи ні?

З одного боку він – онук Жовтого Мо й гурхан степів, а з іншого – святість місця, дух самого Мо, що витає над водоймою, і втілення, яке з’явилося там, тобто Асмохат-та, хоч справжній, а хоч несправжній, що треба доводити…

Має рацію шаман – час для міркувань у нас, схоже, буде. Або він є, почався, зрушив із місця – час для мудрих міркувань, час для поганих міркувань, для веселих і невеселих, для перших і останніх…

А може, і не тільки для міркувань.

Кулай казав, що частина вільних племен відмовилася ламати прут вірності перед Джамухою. Але навіть ідучи проти Восьмирукого, чи захочуть вони піти за Асмохат-та?! Я й думати не хочу про те, скількох довелося б убити, щоб переважити Джамуху на вагах Шулми… ні думати не хочу, ні вбивати.

І не буду. Не моя ця справа, не моя радість – чужі вуха в кишені складати!

Мало того – люди людьми, а як домогтися, щоб Дикі Леза задзвеніли на нашому боці?!

О Боже, чи не перетворююсь я, людина Чен Анкор, на Твою зброю?! На мертву річ, на зброю, яка не має власної волі, а покірна Твоїй байдужій десниці?!.

– …і прийшов Куш-тенгрі у ставку Джамухи за день після великого курултаю, де було вручено Восьмирукому семихвостий бунчук гурхана, – повернув мене до реальності голос Асахіро. – А коли запропонував шаман Восьмирукому напророчити долю владики, спершу погодився на це Джамуха, але опісля жорстоко посміявся зі служителів Безликого!..