TextBook – Це пам’ять… про друга.
– Він належав Друдлові Кабірцю, – з неприємною наполегливістю продовжила бабця. – Ви сказали – пам’ять?
– Друдл загинув, – раптово втративши голос, вичавив із себе я. – Його… його вбили.
– Ти… ви це бачили?
– Бачив, – я розлютився. Яке вона має право мене допитувати?! – Я багато чого бачив, Матінко Ци! Багато такого, чого волів би не бачити.
Якийсь час бабця мовчала.
– Дивно, – нарешті пробурмотіла вона. – Дуже дивно… Якщо Пересмішник умер, я мусила б відчути. Але якщо ти кажеш… жаль. Дуже жаль…
Вона ще трохи помовчала.
– Що ж, на добраніч, молоді панове, – вимовила Матінка Ци після довгої, занадто довгої паузи. – Гадаю, ми ще побачимося…
І так само безшумно пірнула в темряву.
Відтак ледь чутно скрипнули двері.
Ми з Косом постояли, перезирнулися й рушили слідом за бабцею.
Біля самого порога я наступив на щось, що шурхнуло під моєю ногою. І підняв невеликий сувій пергаменту. Усього один пожовтілий і скручений рурочкою аркуш.
Кос теж глянув на мою знахідку.
– Бабця загубила, – коротко й без особливої приязні мовив він, ніби щойно не розкланювався перед цією бабцею, немов вона була матір’ю еміра Дауда. – Більше нікому.
Я кивнув. Уранці треба буде віддати. Але… Останнім часом я став занадто цікавий. Це навіть почало ставати звичкою. Швидше за все – дурниці. Нічого особливого там не записано. Лист, купча або щось подібне.
І все ж…
Розділ 12
1
«…і тоді Імр-уль-Кайс запитав Антару:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шлях Меча» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга II Мейлань“ на сторінці 19. Приємного читання.