Кос не розуміючи глянув на мене. Справді, про які з’ясування й знайомства могла йти мова, якщо в караван-сараї, крім нас і господаря, схоже, нікого не залишилося?
Утім, я знав – що треба з’ясувати й, головне, у кого!
Я неквапно підвівся із-за стола – ще б пак, після такого сніданку! – і пройшов у нашу келію. Усе ще здивований Кос пішов за мною.
Опустившись на низьке ліжко, я акуратно поклав поруч із собою Дзютте й Сая Другого і, глибоко зітхнувши, взявся правою рукою за руків’я Єдинорога.
– А ти, Косе, – звернувся я до ан-Таньї, який всівся на своє ліжко, – бери есток і повправляйся. Он мої лати на стіні висять – коли і уявляй, що в латах – я. Або не я. І старайся не зупинятись. Мовляв, якщо я або не я в залізі, нічого страшного ні з ким не трапиться. Іди, йди, не соромся…
І – дивна річ! – Кос слухняно взяв Заррахіда й ступнув до стіни, на якій висіли лати аль-Мутанаббі.
А я одразу забув про Коса, лати й Заррахіда, занурившись разом із Єдинорогом у розмову Звитяжців.
Цього разу мої приятелі вирішили змінити тактику, перейшовши від батога до пряника.
– Чуєш, Вилорогий! – мовив Уламок. – Та ти в нас молодець! Можеш, якщо захочеш! Так учора душевно Бесіду вели, що ж…
Похвали Саєві виразно подобалися, а на «Вилорогого» він, певно, вирішив не ображатися – і правильно, бо тоді йому довелося б ображатися на Дзю через кожне слово.
Як мені свого часу – на Друдла…
– Ясна річ, можу! – хвалькувато заявив улещений Сай, і я нечутно розреготався. – Якби ще Заррахідовому Придатку руку ліву як слід вишколити, ми б вас тут по всьому двору ганяли, як хотіли! І тебе, Уламку, і Рога Єдиного, і Придатка вашого залізнобокого! І посох цей дурнуватий, із дзвіночками…
Я відчував, що Дан Ґ’єн заледве стримується, щоб не змазати пряник похвали чимось гіркішим від арахісового масла; та й у Дзютте напевно вертілася на кінчику клинка чергова шпилька, але, взявши певний тон, треба було тримати його до кінця.
– І ви всі такі… герої? Оті, хто Шулму бачив? – із прихованим глузуванням, яке Сай, схоже, помітив, поцікавився Єдиноріг.
– Ішов би ти в піхви! – огризнувся Сай. – Герої… Тебе б туди бодай на день, мабуть, одразу зрозумів би…
Він замовк, не докінчивши фрази.
І тут я не витримав, а Єдиноріг згідно брязнув, віддаючи себе в моє розпорядження.
– І ви вирішили зробити героями нас! – не запитав, а твердо відчеканив Я-Єдиноріг. – Рятуючи нас від Шулми, ви принесли її сюди, щоб і ми зрозуміли…
– Так! – мало не пискнув Сай. – Хто це? Хто це сказав?! Це ти, Заррахіде?!
Сай був дуже наляканий, і я зміркував, що коли я говорю через Єдинорога, у Дан Ґ’єна відчутно змінюється, так би мовити, голос – звучання, інтонації, характер і все інше. Не суттєво, що говорить він за допомогою зовсім інших звуків, ніж я – голос однаково змінюється.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шлях Меча» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга II Мейлань“ на сторінці 23. Приємного читання.