Розділ «Книга II Мейлань»

І все почалося значно швидше, ніж я припускав. Бо я чекав ритуалу – а його не було; бо я чекав обряду – і його теж не було. Привітань, прокльонів, бодай чого-небудь – нічого не було.

Високий старий підкинув у повітря свою сокиру, сплеснувши в долоні – і, перш ніж він її піймав, Емрах іт-Башшар вибіг на середину залу, і в його руці дзвінко співав Пояс Пустелі, нахиляючись до Фарізи.

Радісно запищала Кунда Вонґ, і оскалена Фаріза, забувши про все, кинулася на Емраха.

Вони зустрілися якраз навпроти мене. І я ще встиг подумати що уявляв жертвопринесення Минулим богам якось не так… а ось як я його собі уявляв, про це я подумати не встиг.

…Зазвичай шабельні бої бувають голосні й швидкоплинні. Але цього разу справа затяглася. І Емрах, і Фаріза не були найгеніальнішими бійцями емірату, так само як Пояс Пустелі й Кунда Вонґ теж не були першими шаблями серед Звитяжців – але між собою вони були приблизно рівні, що затягувало Бесіду.

Але вони не вели Бесіду.

Іще я завважив, що гнучкий Пояс Пустелі напевно віддає перевагу пішим Бесідам, а його нинішній Придаток Емрах – кінним, і через це їхні спільні дії були трішечки не такими успішними, як хотілося б. Як же я раніше цього не помітив? Ага, звісно, раніше я був усередині Бесіди, а тепер зовні…

Тільки це не було Бесідою.

Сам Емрах низько присідав, широко розставивши криві ноги, й пересувався короткими різкими стрибками, прагнучи зачепити кінцем Маскіна Тринадцятого Фарізині руки або дотягнутися до її обличчя; сама ж Фаріза безупинно кружляла навколо іт-Башшара, а навколо легкої на ногу Фарізи, схожої на язик полум’я, безупинно кружлялася скажена Кунда Вонґ, збиваючи вбік Пояса Пустелі, який гнівно дзвенів і намагався прорватися ближче до Емраха, де її твердість і трішечки коротший клинок давали Кунді деяку перевагу.

Брязкоту було – хоч вуха затикай…

І все ж не хотів би я опинитися на Емраховому місці! Тобто, якби я все-таки опинився на його місці, усе було б інакше – це без удаваної скромності, та й яка тут скромність, коли знаєш ціну сам собі й не соромишся сказати: так, цей товар по мені, а он той – ні, не сьогодні…

А Емрах – він до себе ще не прицінився. Помста помстою, а йому – незважаючи на його нову Тьмяну виучку – щоразу доводилося, завдаючи чергового удару, ламати Майстерність Контролю, що в’їлася в плоть і кров. Занадто давно був убитий Кундою і Фарізою його друг, колишній Придаток Маскіна, і перша нищівна лють минула, так що тепер удари Емраха й Пояса Пустелі найчастіше йшли не від душі.

Від розуму вони йшли, від усвідомлення значимості двобою, реальної небезпеки… тому й запізнювалися трішечки – але тут рахунок якраз і йшов на такі миті!

Зате Фаріза й Кунда не грішили зайвою розважливістю і рубали від усього серця, нічим не керуючись, нічого не боячись і ні про що не думаючи.

І я зовсім не здивувався, коли лезо Кунди полоснуло-таки по правому плечу іт-Башшара, і Пояс Пустелі, перервавшись на напівзмаху, вилетів із ослабілих пальців і, вдарившись об одну з колон, упав на підлогу.

Зате я здивувався тому, що зробив наступної миті я сам.

Моя ліва рука вихопила із-за пояса Уламка, і я жбурнув його у Фарізу. Чи мені просто пощастило, чи Уламок виявився майстром, вправнішим від метальних ножів із Фумена – але він ударив Фарізу точно в зап’ястя, і Кунда Вонґ – уже готова опуститися на поголену Емрахову маківку – впала на Пояса Пустелі, голосно брязнувши від обурення й образи.

За два стрибки я опинився поруч із бійцями і найперше підняв розумника Дзютте.

Оголений Єдиноріг уже чутно посмикувався у руці аль-Мутанаббі.

– Припиніть! – гримнув я на весь зал. – Усе, досить! Награлися…