Розділ «Книга II Мейлань»

Морок душі обійме…

11

– Ось такий веселий джир! – уже не стримуючись, закінчив я.

Зблідла Юньер злякано дивилася на мене. Схоже, на якусь мить їй справді здалося, що я не Чен Анкор, а якша-кровосос Асмохата в чужій подобі. Одначе слід віддати їй належне – всього на мить. Потім вона простягнула руку до столика, плавним рухом узяла кубок із вином, надпила – і щоки її злегка порожевіли.

Ось так краще…

– Скажи-но мені, шановний, де ж ти почув такий чудовий джир? – мов ніде нічого, запитав я мандрівного співака, що застиг на килимі.

– Цей чудовий джир я склав сам! – гордо відповів старець, дивлячись повз мене невидющими очами. – А історію підміни в родині Анкорів Вейських – щоправда, коротенько – мені повідав сьогодні на світанку один добрий чоловік. Він навіть дав мені десять золотих динарів – повновагих кабірських динарів! – щоб я склав цей джир і проспівав його на базарному майдані не пізніше полудня. Що я й зробив, і навіть значно раніше, навчивши цього джира Сяо чангіра, його братів У та Аня, а також двох співаків із майдану Фонтанів – і з кожного я брав по чотири зв’язки монет…

– Ясно, – подумав я, плескаючи в долоні. – Якщо по чотири зв’язки монет, та за кожен рядок… Курган із монет скласти можна.

Двері відчинилися, і ввійшов Кос із двома слугами.

– Винагородіть цього чоловіка за його працю, – наказав я, хоча мені дуже хотілося винагородити старого дурня ціпками. – І відведіть туди, куди він попросить.

Кос і слуги мовчки поклонилися, допомогли старцеві підвестися й повели його геть.

– Що ти думаєш про все це, Чене? – запитала Юньер, із тривогою заглядаючи мені в очі, немов боячись виявити там криваві відсвіти моєї демонічної сутності.

– Що скажу? Скажу, що комусь дуже не подобається весілля Юньер Мейланьської і Чена Анкора Вейського! А крім того…

У двері постукали.

– Так! – роздратовано крикнув я.

У двері, безупинно кланяючись, протиснувся гонець із гербом Мейланя на дорожньому чекмені.

– Повідомлення для правительки Юньер… – почав було він.

– Читай, – одразу перейшла до справи Юньер.

– Насмілюся доповісти, що з храму Семизоряного Місяця пропала книга Роду, куди вписувалися всі відомості про народження, смерті й шлюби правителів Мейланя і їхніх кревних родичів протягом ось уже…

– Зрозуміло, – перервав його я. – Схоже, наш двоголовий Швета вирішив законним чином оформити свій шлюб із Матір’ю алмасти, Шестиносою Аалою Крох! Тобі так не здається, пані Юньер?