Розділ «Книга I Кабір»

Геть зовсім.

Я й сам стояв упритул до тієї межі, яку Но переступив волею невблаганних обставин. Я – тут, поки що тут; він – там, уже там… але нас розділяло не більше однієї довжини клинка. Хороший випад долі – і ми будемо поруч.

А моя доля мала ім’я. Но-дачі. Утікач із Шулми.

Ні, ненависть минула й наразі не з’являлася, але й жалю не виникало. Радше вже мені варто задуматися над тим, що ніяких Тьмяних я, як не намагайся, не знайду. Міф розсипався на очах, втрачаючи плоть і реальність – жахом Кабіра, Дурбана, Хаффи виявилася жменька Звитяжців із Шулми, з того кінця світу.

Боротися з легендою мені було б страшніше.

Зачекай, Єдинороже… ти все ж збираєшся боротися?

Гаразд. Відкладемо до ранку.

– …і він сказав, – пробився крізь мої роздуми шелест Дитячого Вчителя, – що настане день, коли Джамусі Восьмирукому стане мала Шулма. І тоді Шулма прийде в Кабір. Ти слухаєш, Єдинороже?

– Так-так, – квапливо продзвенів я. – Звичайно… Шулма прийде в Кабір. І що далі?

– А далі, – не витримав Уламок, – за його словами, ми всі станемо заручниками власного виховання. Доки ми будемо намагатися вести Бесіду й обурюватися брутальністю незваних Бесідників, Придатки Кабірського емірату вмиються кров’ю. І незабаром Кабір стане Шулмою. Зрозуміло?!

– Зрозуміло.

Мені справді було зрозуміло. Так, на місці Но-дачі і його супутників я теж у першу чергу прийшов би до Верховного Наставника з Кола Опікунів. Чиє слово вагоме в середовищі Дитячих Учителів.

– Шулма, якщо вона є, прийде в Кабір не завтра, – повільно продовжував я. – І не післязавтра. Отже, в Кабіра є час. Отже, за цей час Дитячі Вчителі емірату можуть багато встигнути. Дорослого Придатка дуже важко перевчити заново, а ось Придатка-підлітка… або краще Придатка-дитину… Поволі, обережно впровадити в податливу свідомість думку про можливість навмисного псування один одного, вчасно підштовхнути незміцнілу руку, ледь-ледь змінити навички, коли треба – промахнутися, коли треба – поцілити… І коли (якщо!) Шулма прийде в Кабір – її зустрінуть нові Придатки, чиє вміння вбивати, помножене на майстерність Звитяжців… Бідолашна Шулма! Так, на місці Но я запропонував би саме це.

– Ти вгадав, Вищий Дан Ґ’єне, – з дивним тремтінням у голосі підтвердив Дитячий Учитель. – Но-дачі запропонував саме цей вихід.

– І що?..

– І я відмовився. Я не знаю, чи прийде Шулма в Кабір, але якби Дитячі Вчителі емірату погодилися на пропозицію Но-дачі – із цього дня, із цієї хвилини Шулма вже була б у Кабірі. А Дзю сказав…

– А я сказав, – різко перервав Наставника Уламок, – що за Шулмою не треба далеко ходити, бо вона вже в Кабірі! Що Но і його приятелі – це і є Шулма! І якщо Звитяжець здатен подумати про те, щоб навчити дітей Придатків убивати – він… він повинен був назавжди залишитися в Кулхані! Добровільно!

Мене вразила блазнева гарячковість. Пропозиція Но-дачі торкнулася, поза всякими сумнівами, якихось дуже особистих Уламкових почуттів – ось лише яких?

І знову ж – скільки йому років?

– Доказуй, Наставнику, – трохи нижчим тоном буркнув Дзютте. – Все, не пхатимуся більше…