Розділ «Книга I Кабір»

…Вийшов до гостя незваного в коло шулмус із двома списами. Подивився на суперника Придаток, лунко розреготався у нього в руці Звитяжець Чинкуеда, а тоді вістрям указав по черзі на сімох шулмусів, що попереду стояли.

Виходьте, мовляв!..

Ті й вийшли. Стоять увісьмох. Чекають.

– Джамуха! – сказав стрункий Придаток і в груди себе кулаком стукнув. Мовляв, звуть мене так – Джамуха…

…Знала сокира Шуан, що будь-який Звитяжець умінням своїм багато шулмуських клинків на вагах Бесіди переважує. А ось те, що новенький Звитяжець, не обпалений Шулмою, який не втрачав Придатків, із першого ж разу вісьмох шулмусів завиграшки покладе, – цього сокира Шуан не знала.

І дворучний Но-дачі не знав. А дізнавшись – здивувався.

(І я здивувався.)

Похитався закривавлений Чинкуеда над трупами, посвистів ліниво в тиші, і в піхви ліг, не витершись. Придаток його усміхнувся недобре, у кишеню бешмета поліз і пригорщу вух звідти дістав. На землю кинув.

По сережках упізнали шулмуси вуха своїх прикордонних заставників.

За півроку новий вождь був у племені. Замість колишнього, зарізаного на очах у всіх.

І звали нового вождя – Джамуха Восьмирукий.

І на поясі в нього завжди висів прямий короткий Чинкуеда, швидкий на смерть.

2

А ще за три місяці вказав Чинкуеда вістрям на чотири сторони світу й сказав: «Багато земель – одна Шулма. Багато племен – один народ. Багато Придатків – один вождь. Хто не згоден – умре.»

Було це незадовго до викрадення сокири Шуана. Невдовзі й сталася зухвала втеча дев’яти Придатків і одинадцяти Звитяжців.

Сокира Шуан теж була серед них.

Вона залишилася в Кулхані. Сипучі піски засмоктали.

3

…Дитячий Учитель усе ще тихо шелестів, оповідаючи різні малозначні подробиці, мовчав Уламок – занадто довго, як на його вдачу, – спали мирним сном інші гості й Ґердан господаря (цікаво, чому я вважаю себе теж кимось на кшталт господаря, хоч і сам у гостях?), великі Кабірські зірки зазирали у вікно…

А я вже не слухав Дитячого Вчителя, я думав про своє. Вірніше, про чуже – про неймовірну Шулму, про Но-дачі й про те, що мені його не шкода.