Їх із Шацьким уже поволі оточували. Кільце ось-ось мало замкнутися. Хоча шанс пробратися до виходу та втекти ще лишався.
— Якщо ви припините істерику, перестанете провокувати людей, злізете зі столу й поговорите зі мною, я забуду, що чув та бачив, — сказав Лінда, підступивши до Даньковича зовсім близько.
Аби говорити з ним, мусив піднімати голову. Той же дивився на поліцейського згори, домагаючись саме такого постановочного ефекту. Клим змушений був погодитися: Назар Данькович — непоганий актор-ексцентрик.
— У нас нема нічого спільного! — пихато мовив він.
— Я не кажу, що є. Лише кілька запитань, пане Даньковичу. Краще тут, аніж у поліційному відділку.
— Ні! Ліпше ви мене закуєте в кайдани та доставите туди силою! Викликайте ваших ландскнехтів, пане поліцейський! Я нікого й нічого не боюся, бо стою за правду! А всі тут, усе зібрання, мене підтримає. Так чи ні, побратими?
Коли чоловіки знову схвально загули, Лінда озирнувся, обмацав натовп поглядом. Потім знову повернувся до Даньковича:
— Кайдани й камера не забаряться. Та зараз вам простіше спуститися на землю й відповісти на кілька запитань. Я прийшов на неофіційну розмову. То ви здійняли тут рейвах не знати, задля чого.
— То кажіть при всіх! — почулася відповідь. — У мене нема секретів від товариства! Я не веду з поліцією таємних перемовин й неофіційних розмов! Чого ви хочете від мене, якщо вломилися сюди?
Лінда вагався лише мить.
— Гаразд. Пане Даньковичу, у мене є відомості, що ви погрожували панові Леону Радомському. Ви тиснули на нього, аби домогтися своєї мети та отримати грошову компенсацію. Ви шантажували його, користуючись трагічним випадком. І, головне, ви заявили про намір помститися йому. Натякнули — з його донькою Агнешкою може статися біда, якщо Радомський не піде на поступки. Я хотів би почути, так це чи ні. Бачите, нічого таємного, про жодні змови з ненависною вам поліцією не ходить.
— Ага! — заволав Данькович, театрально струснувши над головою кулаками. — Ага! Ось воно! Ось де тепер шукають убивць багатеньких розбещених дівчаток, котрі катаються на власних автомобілях та калічать ними простих людей!
Клим довіряв власним відчуттям. Нічого доброго від подальшого розвитку подій не чекав.
Озирнувся.
Вийти надвір ще можна. Легенько штовхнув товариша в бік, проговорив самими губами:
— Шацький…
— Що? — стрепенувся той.
— Ви знаєте, де тут поліція? А, не треба знати… Вибирайтеся звідси, питайте в людей, ведіть сюди поліцаїв чимшвидше.
Не питаючи більше нічого, лиш кивнувши, Шацький позадкував і вислизнув на свіже повітря. Йому не заважали — увагу прикував словесний двобій.
— Тут ніхто не шукає вбивцю, — між тим вів далі Лінда. — Повторюю ще раз: мав намір лише приватно поговорити. Жодних висновків робити не збирався, бо то не моя компетенція…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Автомобіль із Пекарської» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ шістнадцятий Револьвер повинен стріляти“ на сторінці 3. Приємного читання.