Розділ шістнадцятий Револьвер повинен стріляти

— Бо для того, аби пити нашу кров, нас треба тримати повнокровними! — гаркнув Данькович. — Кров здорової людини гаряча й яскраво-червона! Гляньте один на одного, побратими! Кров відлила від кожного з ваших облич! Ви всі — бліда міль! Ти, ти, ти! — Палець знову застрибав навмання. — Чому ваші писки не налиті здоров’ям і не палахкотять, немов наливні яблука в медовий Спас? А гляньте на себе ще раз, уважніше! Наїдків із кожного — дещиця, і то навряд чи хтось із глитаїв зажадає з’їсти нас живцем! Аби було так, нас би досита годували! Ми б гладшали в боках та з виду, немов оті ваші нормувальники, майстри, управителі й ті пани, хазяї, котрі стоять над усім цим! Ми б наливалися доброю кров’ю від гарного ситого життя, працюючи не на пана, а на себе! Соціальна рівність, кожному — за потребами, ось за що ми маємо боротися, товариство! Ось за що мусимо стояти до кінця! Ось які вимоги повинен почути хазяїн, не важливо, хто він: власник ливарні, млину, нафтового родовища, винокурні, тютюнової фабрики!

Суворі й справді, як уже встиг роздивитися Клим, не надто здорові з вигляду робітники, вже доста накручені оратором, підтримали заклик дружним схвальним хором. А Данькович, своєю чергою, накручував сам себе дедалі більше. Кошовий читав про подібне у пригодницьких романах: так себе вводять у транс шамани з дикунських племен, коли прагнуть довести зібранню власну значущість, обраність, винятковість.

Ще трохи — і Даньковича почне тіпати. Так, у всякому разі, підозрював Клим.

— Вам платять копійки, яких вистачає лише на дешеву горілку, погану їжу, дірявий дах над головою! Ще ви платите шевцям і кравцям за латки на вашому одязі та взутті! А вони, ті, хто дає вам копійки за тяжкий труд, викидають черевики з чортової шкіри та штани з дорогого сукна, варто лиш трошки потертися! Або, Господи, прости, вийти з моди! Ви тут, у робітничих, пролетарських передмістях, думаєте про оті панські моди? Ні! Ви думаєте про накладені на вас штрафи! Ви боїтеся втратити й ці крихти! Ваші діти хворіють, ви недоїдаєте, аби принести їм зайвий шматок хліба! Майстер може вилаяти вас, ударити, скалічити! А будь-яка пекельна машина — вбити! Хіба заплаче за вами хазяїн, побратими?

— Ні! Ні! — загуло дружно.

— Так! Він зрадіє! Він утішиться, що замість кожного з вас можна взяти іншого бідаку! Приректи на нелюдське життя іншого сіромаху! Знущатися над іншим небораком! Як ми можемо боротися? Як маємо чинити опір? Тільки страйк, товариство! Загальний страйк!

У натовпі хтось заплескав у долоні, його підхопили.

— А велика війна — вона, побратими, розставить усе на свої місця! Вона тепер лякає наших господарів! Вони мають до неї готуватися, та хіба самі ладні це зробити? Без вас, робітників, жоден із них себе не зміцнить, коли війна на порозі! Ми мусимо користати з цього! І повинні голосно сказати: не хочемо великої війни! Та якщо з нами, простими людьми, не рахуватимуться — вона буде! Її не уникнути, товариство! Тому пропоную зараз спільно скласти перелік вимог, котрі…

— Досить!

Данькович захлинувся, повернув голову туди, звідки почув, і вперся поглядом у Лінду. Той, далі тримаючи руки за спиною, повторив уже не так голосно, але — твердо:

— Досить демагогії, пане соціал-демократе. Слухав вас доти, поки ви не почали відверто закликати до війни. Знаєте, як це називається?

Довкола Лінди та заразом Клима й Шацького враз утворилося невеличке коло відчуження.

Кошовий напружився, мимоволі мацнувши револьвер крізь пальто. Йозеф ступив ближче до Клима, ніби намагаючись сховатися за нього. Здається, дантист із Кракідалів ще ніколи за життя не опинявся серед такої кількості не зовсім тверезих та накручених пролетарів. Не чекаючи для себе нічого доброго, Шацький втягнув голову в плечі.

— Ага! — вигукнув Данькович, тицьнувши пальцем у Лінду. — Пане поліцай! І яким же це вітром вас сюди занесло? В чому ви хочете мене звинуватити? Може, квартал уже оточений? Товариство, квартал оточений поліцією та жандармами!

Крикнувши так, Данькович спритно видерся на стіл і тепер віддалено нагадував полководця, що командував військом із висоти. Чи капітана на містку, який керує матросами у шторм.

Робітники загрозливо загули.

Декілька чоловіків тут же рушили до виходу, аби перевірити слова свого лідера. Проте Клим помітив також інше: дехто з учасників зібрання, не бажаючи встрявати в халепу, намагався під шумок забратися геть. Тим часом Лінда рушив до Даньковича, виставивши перед собою руки розкритими долонями вперед. Але тепер говорив голосніше:

— Але зараз ви брешете, пане соціал-демократе. Пощо сіяти паніку? Тут нема поліції, окрім мене. Хоча поліційний відділок на Підзамчому є. І ще сьогодні я подам рапорт на ім’я директора департаменту, не нижче. І вимагатиму розібратися, чому в передмісті, у громадських місцях, дозволена відверта антидержавницька агітація. Треба вжити заходів!

— Ми маємо право на зібрання! — відповів Данькович. — Товариство, ви чуєте, як цей прислужник ваших гнобителів звинувачує вас у тому, що ви прийшли до корчми після важкого робочого дня поговорити про життя! Чуєте чи ні?

Чоловіки знову дружно загули, і тепер Кошовий вловив погано приховану загрозу.