— Ви знаєте, ви все знаєте! — Ружена вже ридма ридала, ковтаючи слова разом із слізьми. — Молю вас, заради Бога, заради моїх дітей, не губіть мене! Пожалійте! Я віддячу, просіть що завгодно! Будь-яка сума, я придумаю, як її взяти у мого чоловіка! Якщо він дізнається, Господи, коли він дізнається…
Кошовий заховав револьвер у кишеню. Потім нахилився до жінки, поклав руку на плече, заговорив, як міг, заспокійливо:
— Вам не треба принижуватися, пані Ружено. Ми збережемо вашу таємницю. Нас цікавить зовсім інше.
Жінка підвела голову. Їхні погляди зустрілися. Дивно, але сльози почали висихати дуже швидко. Коли заговорила, від істерики майже не лишилося сліду. Впевненість поверталася, Ружена Гошовська досить добре могла опановувати себе.
— То ви тут не через мене? Ви стежили не за мною?
— Ми ні за ким не стежили. Не маємо стосунку ані до поліції, ані до приватного розшуку, — заспокоїв її Кошовий.
— Тобто я… Ви… Я виказала себе?
І аж тепер не витримала — протяжно зойкнувши, зомліла.
Кошовий попервах розгубився, бо зовсім не чекав, що нерви в жінки здадуть саме зараз. Але Шацький як медик усе зрозумів миттєво, підскочив, грубувато посунувши Клима вбік, став біля непритомної навколішки, вправно перевернув на спину, обличчям догори.
— Та не стійте, пане Кошовий, знайдіть мені воду! Приведемо до тями нашу нову колєжанку!
Графин Клим відшукав на кухні. Не дбаючи про склянку, поквапився назад до передпокою, де Йозеф, нахилившись над Руженою, вже легенько ляскав її по щоках. Узявши графин, зробив ковток з горлечка, набравши повний рот рідини, а потім порснув жінці на лице. Не допомогло, зомліла добряче, й Шацький повторив процедуру, тепер ляпаючи сильніше. Нарешті Гошовська застогнала, потім розплющила очі, глянула на чоловіків поруч із собою, проговорила:
— Ви справжні. Я думала — прокинуся, а вас нема. Ви мені ввижалися.
— Нас не треба боятися, — повторив Клим. — Ми хочемо поговорити. І якщо ви відповісте на мої питання, ваша таємниця буде збережена.
— О! — Її голос знову зміцнів. — А як не відповім? Ви мене змусите? Чи почнеться шантаж?
— Ми вас не шантажували, здається, — сказав Кошовий. — Чи… Стійте, я зрозумів. Вас шантажує хтось інший. Ви назвали Франца. Вам загрожує він, чи він — така сама жертва тиску? Пані Ружено, нам таки є, про що говорити.
— А мені здається — нема. Допоможіть встати.
Спираючись на чоловічі руки, жінка підвелася, поправила одяг, провела рукою по трохи розтріпаному волоссю.
— Здається, панове, ми з вами в однаковому становищі. Я тут потайки, ви — теж таємно. Думаю, нам краще розійтися й забути про існування одне одного. Вас точно найняв не мій чоловік?
— Ні. Не маю честі знати пана Гошовського, — відповів Клим.
— Я з ним теж не знайомий особисто, — вставив Шацький. — Але, якщо не помиляюся, йдеться про пана Юзефа Гошовського, депутата сейму й водночас радного пана президента міста. Це той Гошовський, прошу пані?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Автомобіль із Пекарської» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ десятий Клуб «Доміно»“ на сторінці 2. Приємного читання.