Розділ «Епілог. «Нe бійся, Маринко, я нічого тобі лихого не вчиню, а тіко уб’ю тебе!..» І раптом нагадає про себе шелестом птиці, що пролітає...»

Ще зазначається, що Коломенський кремль — унікальний пам’ятник руської історії і культури, перлина руського оборонного зодчества, що він захищав московські рубежі від наскоків орд казанських і кримських ханів, до середини ХVI ст. займав одне з ключових місць в оборонній системі Московської держави.

Від кремля частково збереглися цегляні стіни, шість башт, П’ятницькі ворота, Успенський собор, архієрейський дім, дзвіниця.

І — увага! — збереглася так звана «Маринкина башта».

«Як і з будь-якою середньовічною фортецею, з Коломенським кремлем пов’язано багато легенд і передань» — це з путівника.

І далі:

«Є передання про те, що після розгрому польського нашестя в Коломенській башті кремля була ув’язнена жона обох Лжедмитріїв і коханка бунтівного козацького отамана Івана Заруцького — Марина Мнішек.

За однією з легенд, вона померла тут «з туги за волею», за другою — «обернулась сорокою і вилетіла через вікно-бійницю».

Так звідтоді і називають одну з шести уцілілих башт Коломенського кремля — «Маринкиною». Викладена вона з рудої з червонуватим відливом цегли, кругла в діаметрі, має вісім ярусів. В останній, восьмий, ярус з вузькими віконцями-бійницями, що був під самим дахом, і ув’язнили Марину Мнішек, російську (московську) царицю...

«Щороку в Коломні з’являються скарбошукачі — триває полювання за «Маринкиними скарбами», — це з газетної статті «Таємниця Маринкиної башти».

І далі авторка пояснює, хто ж така Маринка: «це Марина Мнішек, означена у Великій радянській енциклопедії як «авантюристка, дочка польського магната, дружина Лжедмитрія I і Лжедмитрія II».

«Тут, в Коломні, у 1614 році в ув’язненні закінчився земний шлях 26-річної Марини, яка забажала стати російською царицею. За легендою, зазнавши фіаско у мріях про росій­ський трон, вона змушена була награбовані багатства зарити. Звідтоді коштовності ці не дають спокою шукачам скарбів, і вони з різних міст пориваються сюди, але кожного разу несподівано припиняють пошуки і, охоплені жахом, вдаються до втечі. Якщо вірити легенді, то, заривши свої скарби, Марина наклала на схрон страшні закляття. Нібито вона досі відганяє від них численних скарбошукачів».

«Дивне почуття охопило мене, — пише інша авторка, — як тільки переступила поріг «Маринкиної башти», — атмосфера нерозгаданої таємниці. Кажуть, що вночі тут можна почути ледве вловимий стукіт каблучків жіночих черевичків. Але довго в самотині тут залишатися не можна — виникає відчуття чужої присутності, легкого дихання, і ніби бачиш очі гордої полячки, що сяють і пропалюють тебе наскрізь.

За свідченням сучасників — ні, не дає авторам таких «сенсаційних» статей спокою тема буцімто схованих Мариною скарбів! — у день весілля у 1605 році посол Власьєв подарував їй дорогоцінний камінь «Нептун» і шкатулку з коштовностями вартістю 5 мільйонів рублів. Доля унікального каменя досі не відома, але якщо вірити легенді, він разом із рештою коштовностей теж зберігається десь у коломенській землі... Я шукаю відповіді на ці питання, дивлячись на портрет польської панночки з такою незвичною долею. Її називають злою і жорстокою, підступною і хитрою, а багато хто з сучасників навіть були впевнені, що вона — справжня відьма. Але коли вона починала з благословення батька свій авантюрний шлях, їй було всього шістнадцять, і відпущено було долею на все про все одне десятиріччя.

«В супроводі охоронця через вервечку довгих, темних вузьких коридорів піднімаюсь численними східцями на самий верх таємничої башти, куди екскурсантів ніколи не водять, — пише інша авторка. — Від запаморочливої висоти захоплює дух. Красиве старовинне місто лежить внизу як на долоні. Може, у цього самого вікна багато століть тому стояла Марина Мнішек? І серце моє раптом завмерло, і мурахи забігали по спині від прилучення до таємниці. Про що думала ця жінка в останні дні свого бурхливого життя? Може, дорікала собі за зв’язок з отаманом Заруцьким — навіщо довірилась йому? Чи згадувала вона першу і єдину свою любов — самозванця Дмитрія I, якого встигла покохати за честолюбство і відвагу і з яким прожила найщасливіші свої дні. Чи, може, стоячи тут біля вікна, плакала молода мати про те, що вже ніколи не побачить свого сина? Він дорого заплатив за авантюру своєї матінки — був повішений...

Але мій охоронець вірить, що вона — відьма. Він розповідав мені, що бунтівний дух Марини досі бродить у башті. До речі, один з міфів про таємниці «Маринкиної башти» гласить, що, викинувшись з башти, у яку її ув’язнили, вона не розбилась, а перетворилася на ворону. Тому є «підтвердження»: вороння чомусь кружляє виключно над «Маринкиною баштою», а до інших башт Коломенського кремля не летить. Пояснити цей дивний феномен ніхто не може.

Цікаво, чи знайдуть коли-небудь скарб, котрий, як стверджують старожили, «відьма» Марина зачарувала. Кожний, хто посміє на нього замахнутися, починає відчувати непереборний страх і якщо не покине це місце, то й взагалі може позбутися розуму. «Як тільки починаємо копати, — зізнався мені один із скарбошукачів, — так тікати хочеться не оглядаючись. Але завтра вдень знов прийдемо...»

Диваки: хто ж скарби шукає удень? Вони відкриваються тільки вночі».

І великими літерами газета набрала кілька рядків.

Ось вони:

«П’ЯТЬ СТОЛІТЬ ЛЕЖАТЬ В КОЛОМЕНСЬКІЙ ЗЕМЛІ СХОВАНІ МАРИНОЮ МНІШЕК КОШТОВНОСТІ. СТРАШНЕ ЗАКЛЯТТЯ ВІДГАНЯЄ ВІД НИХ СКАРБОШУКАЧІВ».