Розділ «Повість третя. Матушко, ми вбили твого сина!.. І викрикнули Шуйського на царство»

Смертна кара князеві Шуйському замінялася засланням у містечко (неподалік Москви) Галич, але маєток Шуйських переходив до державної скарбниці. А втім, що значить втрата якогось там маєтку, коли збережено життя!

Мине тиждень, і, вінчаючись на царство, Дмитрій Іванович оголосить прощення всім опальним (амністує їх).

Всі заслані могли повертатися до своїх постійних місць проживання.

Повернулися і Шуйські — а втім, вони ще й доїхати до місць заслання на той час не встигли.

Шуйським повелінням царя Дмитрія було повернуто боярство, що його раніше відібрав Земський собор, і всі їхні вотчини. А Василію Івановичу — і всі його попередні посади — справді, хепі-енд, казка, адже в Московському царстві покараних ніколи не милували, а смертну кару завжди охоче виконували — ні сокир, ні плах там ніколи не бракувало.

Шуйський повернувся до Москви знову боярином, оклигав, отямився від пережитого і, роздивившись, що та як, поспілкувавшись із вірними людьми, одразу ж відновив свої інтриги.

Проти свого рятівника.

Ба навіть почав готувати змову, маючи на меті, вбивши царя Дмитрія, вчинити державний переворот.

Проти свого рятівника.

Тільки тепер він уже діяв обережніше і готував переворот більш надійніше, не з кондачка, старанніше й акуратніше. І царська влада Дмитрія Івановича, а з ним і його життя повисли на волосині...

Потім казатимуть (як усе зчиниться, і Дмитрій втратить не лише владу, а й життя): щоб знав, як прощати ворога. Російські царі нікого й ніколи не прощали — навіть невинних знищували (один Грозний чого вартий!) — так, на всякий, як кажуть, пожежний випадок.

Дмитрій Іванович проявив не лише м’якосердість та великодушність, а й м’якотілість, забувши, що при владі у Москві можуть бути лише жорстокі, безжалісні правителі, яких усі бояться як вогню, адже в Москві споконвіку главенствував не закон, а воля диктатора. (Чим більший самодур виявлявся біля державного керма, тим краще, на більшу користь це йшло Московії.)

Цар Дмитрій хотів запровадити у Москві дрімучій європейське правило, де головою всьому мав бути закон, де правителя ніхто не мав боятися, а сам правитель мав бути правдивим і дотримуватися демократії. Та й добрим Дмитрій був за своєю натурою, не злим, умів прощати людям. І до всього ж не хотів починати своє царювання з пролиття крові. І за це поплатився життям. Бо на Русі споконвіку на добро відповідали здебільшого злом, а того, хто тебе рятував, запросто відправляли на плаху.

Не врахував цього цар Дмитрій і поплатився за це 17 травня 1606 року.

Тим більше, князь Шуйський, порятований ним од вірної загибелі, добро не вмів цінувати, вважаючи це чимось несуттєвим, таким, що плутається між ногами у великій грі, тож і відповів на добро, йому виявлене, — злом. Та й злопам’ятним він був — на відміну від свого рятівника. Тому й відправив свого рятівника на плаху.

На ту плаху, од якої його і врятував цар Дмитрій Іванович.

А втім, хто на що здатний, той тим і віддячує.

«Правління його було дуже нещасливим і повне бунтів і заколотів, а також війн із зовнішніми ворогами (головно з поляками). Однією з головних подій на Русі за його царювання була громадянська війна» — це з історії.

Але це буде потім.

А тоді...