Розділ «Повість друга. Під срібним скіфським знаком. Москва, кремль і всі його таємниці»

Прийшли солдати Марії, аби заарештувати Джейн.

«Зійди, дитя, з трону, тут тобі не місце», — заявили їй.

Джейн покірно залишила трон.

Колишня Мері, а тепер Марія Тюдор зійшла на трон під ім’ям Марії I.

Зігнорувала дев’ятиденне правління своєї кузини. І хоч її проголосили королевою 19 липня 1553 року, але початком свого правління вона вважала 10 липня, день смерті Едуарда. Виходило, що ніякої королеви Джейн, протягом бодай і дев’яти днів, не було.

Але Джейн була, її разом з двома фрейлінами взяли під варту. Також були заарештовані її чоловік, батько і герцог Нортумберлендський.

Його стратили 22 серпня 1553 року.

Чоловік Джейн, з яким вона встигла прожити лише два місяці, опинився в похмурому підземеллі в’язниці (вся його провина полягала в тому, що він був чоловіком Джейн — протягом двох місяців), де днями вирізував на стіні ім’я своєї коханої дружини, готуючись разом з нею зійти на плаху, — він любив юну королеву.

Перед вікнами темниці, до якої було запроторено Джейн, Марія веліла поставити плаху, де щодня на очах у нещасної Джейн відрубували голови.

У тім числі відрубили голову й Гліфорду Дадлі, чоловікові Джейн.

І невдовзі леді Джейн, вчорашню королеву, нарядили у все чорне і повели до тієї плахи. Її фрейліни плакали і падали, не в змозі йти.

Джейн легко піднялася на ешафот і тихо звернулася до юрби, тримаючи в руках молитовник:

— Добрі люди, я прийшла сюди вмерти... Урочисто свідчу: я не винна перед Богом. А тепер, добрі люди, в останні хвилини мого життя не залишіть мене своїми молитвами.

Ставши на коліна, вона прочитала псалом, зняла вуаль, розстебнула комір плаття, аби оголити шию, і сама собі зав’язала очі білою хусткою...

Кат припав до її ніг, благаючи жертву простити його за те, що він зобов’язаний нині зробити. Джейн як могла втішала його, а потім голосно мовила:

— Прошу вас, кінчайте скоріше!

Опустила голову на плаху і звернулася до неба, у якому в ту мить так ясно засяяло сонце, виглянувши з-за похмурих хмар:

— Господи, до рук Твоїх передаю дух мій!..

У світлі ранкового сяючого сонця блиснула сокира й піднялася вже червоною, а в корито біля плахи покотилася голівка юної королеви... Народ ахнув і завмер.

— Молімося, люди добрі! — хтось крикнув на площі, і вся площа почала тихо молитися, аби Господь прийняв душу убієнної раби Божої Джейн...