Окремо була композиція з царем Федором Іоанновичем «Всея самодержцем Руси сидит на троне», на голові його вінець, прикрашений перлами й коштовним камінням, з правого боку біля царя стоїть правитель Борис Годунов.
Він «зодягнений» у верхній золотий одяг і в боярській шапці, — стоїть в одному ряду із спадкоємцем російського престолу. Історики вважають, що це було зроблено не без вказівки самого Бориса Годунова, який уже тоді мріяв про царський трон. І вже тоді наблизився до нього впритул.
Кожному запрошеному на бенкет до Грановитої палати відводилося окреме місце — згідно з його чином та рангом, і самовільно займати інше місце категорично заборонялося. Чим знатніший був гість, тим ближче його місце було до царя. Чим важливіші гості, тим пишніший влаштовувався прийом.
Виставлявся дорогий посуд — золоті й срібні чаші, чарки, сердолікові, яшмові, янтарні; ковші, прикрашені яскравою емаллю і коштовним камінням, карбовані кубки, заздравні братини.
На столи ставилися дивовижні речі з посольських дарів — наприклад, німецький годинник «на слонах», посуд у вигляді барсів і левів, ароматичні курильниці, потішні кубки. Один з іноземців вражено згадуватиме:
«Ми бачили безліч превелику золотого посуду, яку й уявити неможливо. Посуду було стільки, що його з трудом могли б умістити тридцять венеціанських возів».
Обіди в Грановитій палаті тривали довго, по п’ять-шість годин. Із спогадів одного посла: «Час од часу цар пив за здоров’я кого-небудь. Той вставав, а за ним і всі інші. Поклонившись, знову сідали». І далі він пише, що за час обіду йому довелося вставати 65 разів!
Як наставав вечір, у Грановитій палаті запалювали вогні і далі бенкетували, вставали, пили, сідали, знову вставали, пили... І такі «фізкультурні вправи» із вставанням-сіданням тривали, здавалося, безконечно — життя в Московському царстві-государстві тоді наче зупинялося...
Але того разу, як вшановувалося молоде царське подружжя, церемонія була скромнішою: в присутності небагатьох гостей — як з боку молодого, так і з боку молодої. (Так забагла Марина Юріївна, яка надто стомилася під час церемоній в Успенському соборі і багла, щоб усе пошвидше нарешті скінчилося і їй дали спокій!)
Як свідчать очевидці, цар і цариця на бенкеті в Грановитій палаті сиділи за багатим бенкетним столом зовсім недовго — «до третьей ествы». Не було чомусь і «мусики» й танців, що їх любили обоє.
Далі, як зазначає вже згадуваний Станіслав Немоєвський, «обед высокие молодые имели у себя в комнате, даже и в спальне, кроме некоторых дам из родни, которые провожали молодых, никто не входил».
Перехід молодих у «постельные хоромы» супроводжував лише воєвода Юрій Мнішек і тисяцький.
Але варто зазначити, що тисяцьким був... так, так, всюдисущий князь Василій Шуйський, який дуже швидко, очоливши заколот, стане новим руським царем.
А тоді, провівши молоде подружжя до входу в царські покої Великого кремлівського палацу, він кланятиметься цариці «истово», запевняючи молодих, що їхнє вінчання було «зело радісним» і запам’яталося всім московитам, ставши великою державною подією.
Ще й побажав, як і водиться, молодим ночі, повної любові...
Вже в ті часи Московський Кремль славився своїм Великим палацом.
А втім, велико-пишним він стане не одразу... Може, тому, що його заклав — напроти Грановитої палати на найвищому горбі Кремля — не хто інший, як Іван Данилович Калита, який вів майже чернечий спосіб життя. Тож і палац його був невеликих розмірів і відзначався простотою. Власне, це були невеликі дерев’яні хороми, що слугували для князів літніми покоями (взимку вони жили в будинках, що добре опалювалися). Але вже за Дмитрія Донського та сина його Василія Дмитровича великокнязівський палац значно розширили, і в ньому з’явилася пишнота, така не характерна для Калити. Дах теремів позолотили, а в дворі поставили годинник. (Як відзначалося в літописі за 1404 рік, «на всякий час ударяет молотом в колокол, размеряя и рассчитывая часы нощные и дневные; не без человек ударяще, но человековидно, самозвонно и самодвижно, страннолепно некакого сотворено есть человеческой хитростью, призмечтано и преухрищено».
Але великокнязівський палац все ще був, як і боярські хороми тих часів, з кількох маленьких особняків, що з’єднувалися між собою переходами. У другому ярусі знаходилися «постельные палаты», а сам князь із сімейством мешкав у верхніх надбудовах — теремах; у нижньому ярусі жили княжі слуги, і все мало далебі сільський вигляд.
Але вже князь Іван III, заходившись перетворювати Москву на таку столицю, яка б відповідала величі і славі Руської держави, запросив досвідчених зодчих з Італії, і чужоземні майстри (своїх тоді на Русі не знайшлося) зруйнували ту кремлівську старовину і замінили її новими величними будівлями. Заодно Іван III зайнявся й усім Кремлем. Його було захищено подвійним, а місцями й потрійним рядом стін з бійницями й баштами та мостами, що піднімалися, решітками у воротах. З’явилися золотоглаві собори і разом з ними препишний палац. Звідтоді Кремль і став гордістю Росії. Як прийнято казати, «достойным воплощением ее силы и величества». Сам же княжий палац став зразком для всіх майбутніх палацових споруд. Правда, за минулі століття Великий палац кілька разів перебудовувався, прикрашався й розширювався — відповідно до зростаючої сили та міці Руської держави. Не раз із Кремлем й усім містом палац горів, але, як Фенікс з попелу, знову і знову здіймався, відбудовувався — ще кращим як був.
Перший поверх Великого кремлівського палацу (поверхи тоді звали ярусами) займала прислуга і нижчі бояри на государевій службі, а верхній — цар зі своїм сімейством.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марина — цариця московська» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повість друга. Під срібним скіфським знаком. Москва, кремль і всі його таємниці“ на сторінці 35. Приємного читання.