Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— ЧОМУ ТИ НЕ РОЗПОВІВ, ЩО ТАМ ВІДБУВАЄТЬСЯ?!

— Не розумію, ти ж сама хотіла, щоб я пої…

— ТИ ЗДУРІВ?! Куди поїхав? Куди ти… — вона захлинулася словами та кілька секунд просто схлипувала.

— Господи, що з тобою трапилося? Поясни мені.

— Я побачила в новинах, що твориться в Еквадорі, а потім подивилася в Інтернеті про Криваву П’ятницю, про епідемію, про всі ті вбивства, про все…

Тимур глипнув на Лауру та похитав головою. Та безпорадно розвела руками. Мовляв, викручуйся як знаєш.

— Сонце, все вже скінчилося, — збрехав він. — Тут нічого страшного не відбува…

Аліна вкотре перебила його:

— Не бреши мені! НЕ БРЕШИ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!

Тимур замовк і стомлено заплющив очі.

— Я переглянула сюжет про спробу захоплення психлікарні, про бійню, яку влаштували військові, почала шукати в Інтернеті і зрозуміла, що це триває не один день, — схлипування. — Чому ти не розказав мені? Як можна бути таким егоїстом? Я ж хотіла… хотіла… — вона мала намір сказати «захистити тебе», але вчасно прикусила язика. — Психіатрична лікарня… — голос став нерівним, заскреготав, — я відразу збагнула, що без тієї французької курви не обійшлося. Це ж вона тебе втягнула, правда? Але чому ти не розповів? Ну чому?! Ти думаєш тільки про себе!

— Аліно, — чоловік розплющив очі й окриком зупинив її. Ненавмисно, але вийшло майже сердито. — У нас перша ночі, у мене був важкий день. Я злий і стомлений, і я не маю сил сваритися з тобою.

— Приїжджай. Будь ласка, повертайся!

Тимур не слухав її і правив далі тим самим напруженим тоном, що балансував на межі між бажанням заспокоїти та роздратуванням:

— Визнаю, виникли деякі труднощі, я не сподівався, що так усе обернеться, але у мене все гаразд, я живий, я в безпеці, зі мною мої друзі, і ми знаємо… — в трубці залунали короткі гудки.

Чоловік здивовано втупився в телефон. Збігла секунда, перш ніж він збагнув, що це не Аліна кинула трубку.

— Бляха! — Тимур спересердя пожбурив телефон на інший край ліжка.

— Що таке? — запитала Лаура.

— Роумінг. Я плачу за дзвінок навіть тоді, коли телефонують мені. У мене закінчилися гроші.

— Якщо хочеш, можеш поговорити з нею через Skype, — француженка кивнула на планшет, що стирчав з її наплічника.