Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Aquí es Tymur[57], — упівголосу проказав доктор Арреола.

Хлопчина нарешті відірвав голову від аркуша. Глипнув на доктора Арреолу, на мить затримав погляд, а тоді звернув увагу на Тимура. Праве око запливло кров’ю, але чорним не було — мутно-коричнева зіниця чітко вирізнялася на червоному тлі. Ліве око виглядало цілком здоровим. Він узагалі не був схожим на психічно хворого. Ні на мить не затримавши погляду на українцеві, молодий еквадорець опустив голову та повернувся до малювання.

«Оце й усе?» — Тимур через плече глипнув на Лауру, яка спостерігала за ним через вікно. Жінка розвела руками.

— Можеш присісти, — так само тихо запропонував Антоніо.

Сідаючи на вільний стілець, Тимур мимоволі зиркнув на годинник.

10:07.

— Hi!.. I am Tymur. This is me… Do you hear me?[58]

Хлопчина знову звів голову, огледів Тимура. Погляд був неосмисленим і притуманеним. Ніщо не ворухнулося за скривавленим оком, на обличчі не здригнувся жоден м’яз.

— Я не впевнений, що він говорить англійською.

Голова знову опустилася, заскрипів фломастер.

— Ви впевнені, що він «сутінковий»?

Арреола підняв праву брову:

— «Сутінковий» не є строго визначеним медичним діагнозом. Так ми назвали групу пацієнтів зі схожими, але непояснюваними симптомами, які потрапили до Інституту протягом минулого тижня.

— Він кликав ме… — Тимур урвав, — він кликав когось на ім’я Тимур?

— Так. Щонайменше одного разу. Коли його привезли сюди. Але відтоді стих. Ні на що не реагує, тільки малює постійно.

Незважаючи на почуте, Тимур розслабився. Він роздивлявся хлопчину із брудними пасмами на лобі та відчував, як страх відступає. Ситуація все більше нагадувала розіграш. Він нахилився до хлопчини та попросив:

— Можна я візьму твій малюнок?

Пацієнт припинив малювати. Попри те, що українець звертався англійською, еквадорець, схоже, зрозумів прохання. Підсунув аркуш Тимурові. Українець забрав аркуш, розглянув малюнок і підвівся.

— Ми можемо йти.

Розчарований і тому ще більше сердитий Антоніо Арреола рушив до дверей. Поки він уставляв картку в шпарину замка, Тимур приклав листок із малюнком до скла так, щоб Ріно та Лаура могли його бачити.