Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Та що ви? — скорчила гримасу француженка. — Ви вирубили Ріно! Ви ледь не вбили бідолаху, а нас заштовхали до автомобіля і, ні слова не зронивши, притягнули сюди. Ви півгодини утримували нас зі зв’язаними руками. Якщо це не насильницьке викрадення, то що тоді, на ваш погляд, «затримувати силоміць»?

— Ріно… — американка мотнула головою, міркуючи, як краще пояснити. — Це було необхідністю. Ми не знали, як він відреагує. І ми… вважаємо його небезпечним.

— А я, чорт забирай, вважаю небезпечними грьобаних янкі! — Лаура розходилася не на жарт. Тимур уперше побачив, наскільки французи ненавидять американців. — Вам не спало на гадку просто підійти, представитись і сказати, що хочете від нас почути.

— А ви б погодилися розповісти?

Тимур уловив насмішку в її золотистих очах.

— Так! — рявкнула Лаура.

— Ви впевнені?

Лаура хотіла відповісти, але слова застигли на губах. Вона втупилася в Лізу Джин Торнтон. Американка не зводила очей із француженки. Обидві усвідомлювали, що запекла промова Лаури — лише вистава, дурнуватий і нікому не потрібний спектакль, який вони грають за повної відсутності глядачів. Обидві здогадувалися, що їм насправді є про що поговорити. Але ніхто не хотів першим розкривати карти.

— Яка тепер різниця? — відмахнулась Лаура. — Я не хочу нічого чути, і я ні про що не розмовлятиму, доки не побачу посла Франції. Хтось має відучити вас поводитися, наче дикуни.

Обличчя шатенки залишалося незворушним.

— Якщо ви наполягаєте, я повідомлю своє керівництво, — байдуже згодилася Ліза, — вони зв’яжуться з Вашингтоном і попросять пояснити ситуацію спочатку вашому послу, потім — міністру закордонних справ, а згодом, якщо знадобиться, самому месьє Олланду. Після того вже хтось із Парижа зателефонує послу Франції в Еквадорі та дасть недвозначно зрозуміти, що французьке керівництво немає нічого проти нашої з вами бесіди, — агент додала металу в голос, але продовжувала без притиску, тим самим безпристрасним тоном: — Лауро, ви не гірше за мене знаєте: наша ситуація це дозволяє. Я справді можу зробити так, як перерахувала, офіційні звернення й усе таке, повірте, але це займе тиждень, і тому я сподіваюсь на вашу добровільну співпрацю.

«Яка, в біса, наша ситуація?» — подумав Тимур.

Між бровами Лаури пролягла вперта зморшка. Вона сердито сопіла та не відповідала.

Розцінивши мовчанку як знак згоди, Ліза Торнтон запитала:

— Отже, мета вашого приїзду до Еквадору?

Лаура Дюпре демонстративно відкинулася на спинку стільчика, склала руки на грудях і втупилася в стелю. Агент Торнтон терпляче чекала, не зводячи погляду з француженки.

— Туризм, — уставив Тимур.

Лаура задоволено випнула щелепу.

— О, то ви приїхали відпочивати? — рівним, без найменшого натяку на невдоволення чи роздратування, голосом поцікавилася Ліза.

— Саме так, — кивнув головою Тимур. — Вулкан Котопаксі, Галапагоські острови… тут багато цікавого.