Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Понеділок, 19 січня, 18:12 (UTC –5)

Ґуаякіль, Еквадор

Аеропорт Хосе Хоакіна де Ольмедо від хостела «Dreamkapture hostal», кімнату в якому забронював Тимур у неділю ввечері, відділяло трохи більше ніж три кілометри, однак ні Тимур, ні Лаура, ні Ріно після чотирнадцятигодинного перельоту не мали бажання блукати незнайомим містом. Вони взяли таксі. Через кілька хвилин авто зупинилося біля суцільного жовтого муру з матово-зеленими воротами, втиснутого між вулицею Хуана Сиксто Бернала та широкою двосмуговою авеню Франциско Орельяни. Попід муром, що підступав упритул до calle Juan Sixto Bernal, а також за ним, у внутрішньому дворику, росли пальми. Над муром виглядала пофарбована у насичено-синій колір двоповерхова будівля хостелу.

Вечоріло. Вулиця спорожніла.

Лаура Дюпре першою вийшла з таксі. Потягнулася. Зиркнула на затягнуте монотонною сірою плівкою небо.

— Нічого так, — кивнула на хостел. — Мені подобається.

— Ще б пак він тобі не сподобався, — Тимур другим вислизнув із машини. — 7,5 доларів із людини за ніч.

Чоловік забронював одну тримісну кімнату на всіх. Без ванни, туалету та кондиціонера. Зате зі сніданком.

Останнім із автомобіля вибрався Ріно. Сердито форкнувши (ґевал завжди почувався некомфортно в автомобілях, менших за «Toyota Tundra»), подивився на жовто-синій хостел.

Таксі завернуло за ріг і швидко зникло з поля зору.

— Коли їдемо до Тоні? — бадьоро запитав південноафриканець.

Лаура стомлено подивилася на Ріно:

— Сьогодні вже пізно. Тим більше, на відміну від декого, ми не проспали весь переліт і хочемо відпочити.

— Та ну. Я що, так багато проспав?

Тимур підійшов до воріт, спробував зазирнути досередини та кинув через плече:

— Ти спав так, що пілоти приходили подивитися, чи у нас не повідпадали турбіни.

— Ги-ги, — преподобний дурнувато гигикнув. — А я думав, то мені снилося, що мене постійно будила одна й та сама стюардеса.

— Але все одно, мабуть, варто зателефонувати Тоні, — Тимур шукав шпінгалет чи ручку на воротах, але нічого не знаходив, — повідомити, що ми прилетіли.

Лаура дістала телефон:

— Так і зроблю.