Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Тимур прикусив язика.

— Нічого я не здатен! — він розпачливо змахнув руками. — Ти бачила курс гривні до долара? Я більше не працюю в «TTP», у мене немає грошей навіть на переліт до Еквадору!

— Не складайте собі скарбів на Землі, де міль та іржа знищать їх[45], — глибокодумно виголосив Ріно (тріщина зімкнулася, він знову став смиренним і миролюбним, а радше, законопатив її чимось… тимчасово), — і не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе саме поклопочеться[46].

Тимур звів ліву брову й ошелешено вирячився на Хедхантера:

— Таке враження, що тіло його, а довбешку прикрутили від когось іншого.

— Точніше не опишеш, — кивнула Лаура і додала: — Я можу заплатити за переліт. А в Еквадорі, гадаю, нам багато грошей не знадобиться.

Українець склав руки на грудях і замислився. Француженка напружено покусувала губу, розімлілий після вечері ґевал клював носом.

Відсунувши від себе порожній келих, Тимур підсумував:

— Я мушу подумати.

— О’кей, — згодилася Лаура. «Мушу подумати» — все ж краще, ніж відмова. — Ми з Ріно зупинилися в чотиризірковому готелі «Космополітъ». Здається, це десь поруч. До твого будинку на таксі доїхали хвилин за п’ять.

— Так, я знаю, де це.

— Чудово. Ми чекатимемо тебе в готелі протягом завтрашнього дня.

— Домовилися, — Тимур підвівся.

Ріно труснув головою:

— Тільки не здумай… — почав ґевал, однак Лаура обірвала його, наступивши на ногу під столом.

— Завтра ми чекатимемо на тебе, Тимуре, — повторила вона.

ХXI

П’ятниця, 16 січня, 23:39 (UTC +2)

Київ, Україна

Аліна закінчила намазувати кремом ноги та пірнула під ковдру.