Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

По тому преподобний підсунувся до Тимура. Українець простягся ниць і не рухався. Боячись найгіршого, Ріно грубувато поторсав його:

— Альо, — хрипнув він, — ти тут? Ти зі мною? Відповідай!

Тимур закашлявся, випльовуючи з рота пісок і дрібні камінці. Із темного від бруду рота текла кров; із-під розідраної футболки витикалося обчухране об асфальт плече. Ґевал розвернувся, намірившись попросити Джеймі подати йому пляшку з водою, але згадав, що води більше немає.

Ріно допоміг Тимуру перекинутися на спину та похапцем обстежив українця. Розірваний одяг, синці, подряпини, але, схоже, без серйозних травм.

— Будеш жити, фелла, — здоровань криво посміхнувся й акуратно стиснув Тимурове плече. Те, що не обдерте. Українець щось прошамкав у відповідь. Ґроббелаар ще раз зиркнув на криваву слину, що стікала з рота Тимура. Що, коли це не через вибиті зуби чи прикушений язик? Що, коли кровотеча є наслідком пошкодження внутрішніх органів?

Лаура сіла, обережно торкаючись рани на розбитій голові.

— Що трапилося? — кволим, неначе після багатогодинного сну, голосом пробурмотала вона.

Ріно подав руку Тимуру, який вовтузився, також намагаючись сісти.

— Ми не побачили яму, — відповів ґевал, — і перекинулися. Добре ще, хоч їхали нешвидко.

— Пити хочеться, — благально кліпнула француженка.

Ріно розвів руками — води більше не було.

— Скутер… — протягнув Тимур. Кривлячись, він повернув голову та подивився на «Honda Hobbit», який лежав на боку за кілька кроків від них, потріскуючи ще неохололим двигуном.

— Що скутер? — не зрозумів південноафриканець.

— Як ми тепер вибиратимемось звідси?

Ріно метнув погляд на розтрощений мопед. Від удару переднє колесо зігнуло, наче компакт-диск, кілька спиць вирвало з обода, і тепер вони стирчали під кутом до гальмівних колодок. Одного позирку вистачило, щоб утямити, що «Хобіт» своє вже відслужив.

— Ми щось придумаємо, — ґевал спробував заспокоїти Тимура. Кілька секунд задумливо м’яв губи, потім глянув на сонце, а далі, дуже неохоче, повернув голову на схід, у напрямку Сан-Педро. — Йти зможете?

Лаура стала рачки, а потім, похитуючись, підвелася.

— До Калами — навряд. Але кілька кілометрів прошкутильгаю.

Тимур спробував зіп’ястися на ноги, але, закашлявшись, повалився на пісок. Ріно підняв його, закинув праву руку собі на плече, а лівою притримував за тулуб. Знаками здоровань показав Джеймі, щоб той котив за ним мопед.

Узявши курс на схід, Ріно Ґроббелаар закрокував до селища.