Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Es casi nueva! — замахав руками коротун. — El motor es nuevo![87]

— Що він лопоче? — насупився Тимур.

— Каже, що в «Хонді» новий мотор, — відповіла Лаура.

Ріно, не вимовивши ні слова, підійшов і вмостився на «Vespa». Скутер просів під його вагою, але потім вирівнявся. Ключ стирчав у запаленні. Преподобний простягнув руку та крутонув ключа. Мотор умить задеренчав, із вихлопних труб чвиркнули струмини сизого диму. Ріно відштовхнувся правою ногою і покотив по колу, об’їжджаючи гаражі та повільно набираючи швидкість. Проводжаючи його поглядом, Тимур не міг позбутися придуркуватої думки про слона на триколісному дитячому велосипеді, та, попри це, скутер непогано тримався. За мить українець сидів на «Honda Hobbit» і торсав ногою важіль стартера. На диво, після другого натиску мотор заторохтів. Ще більшим здивуванням для українця стала швидкість мопеда. Він крутнув ручку газу та, не встигнувши прибрати ногу, ледь не злетів із сидіння. Двигун виявився новим і відчутно потужнішим, ніж у базової модифікації «Хобіта».

Намотавши по два кола на майданчику між гаражами, Тимур і Ріно спинилися перед воротами «робочої студії» Ікера.

— Як тобі, розумнику? — блиснув очиськами Ґроббелаар.

— Їздять трохи краще, ніж виглядають, — стисло схарактеризував Тимур. — Хоча я все одно не уявляю, як ми сунутимемо на них крізь пустелю.

Ріно обвів рукою півколо перехняблених гаражів і майстерень.

— Ти бачиш кращі, фелла? Тут справжній ажіотаж серед чуваків, які хочуть здати в оренду пару добрих скутерів. — Ґевал ураз посерйознішав: — До Сан-Педро доберемось, а там і пішки можна дійти. Я вже ходив, я знаю, — а тоді повернувся до Макаки та виставив угору великий палець на правій руці: — О’кей, аміґо! Ми беремо твої драндулети.

Тимур знизав плечима. Вибору справді не було.

— Трес діас… нам треба вони всього на… трес діас. Розумієш? — українець відігнув три пальці — вказівний, середній і безіменний. — Кванто? — і потер одна об одну пучки великого та вказівного пальців. — Кванто коста твої мотосіклетас пара трес діас?

— Oh, no! — замахав головою Джеймі. — No señor, yo separaré todo![88]

Макака схилився до старого чилійця та щось зашепотів. Ікер Кардозо дивився перед собою і наче й не чув, що йому нашіптує коротун, а потім, не ворухнувши жодною зморшкою на поритому складками та неголеному обличчі, тихо назвав суму: п’ятдесят тисяч за три дні оренди. Як гарантію Джеймі Камподуніко залишав свій паспорт. Макака з готовністю дістав із кишені зім’яті банкноти та відрахував Ікерові необхідну суму, після чого із дещо меншим завзяттям передав старому свій паспорт. Насамкінець Ікер Кардозо заправив до краю мопеди.

Лаура вмостилася позаду Тимура на затертому сидінні «Honda Hobbit». Маленькому Джеймі довелося сідати попереду ґевала на «Vespa», оскільки, сидячи ззаду, карлик не міг обхопити дебелого південноафриканця. Макаці не вистачало довжини рук, відтак коротун ризикував злетіти зі скутера на першому повороті. Зважаючи на габарити та конфігурацію «Vespa», виходило, що Джеймі стримів на колінах Ріно Ґроббелаара. Здалеку їх цілком можна було сприйняти за татка та синочка, котрі недільного ранку їдуть за місто порибалити.

Коли всі розсілися по місцях, за мить перед тим, як рушати, Ріно Ґроббелаар оглянувся на Тимура та переможно вишкірився, показавши два ряди міцних квадратних зубів:

— А тепер скажи мені, розумнику, як би ми добиралися до Сан-Педро, якби не мій комірець.

LXI

Вони повернулися на авеню Педро Агірре Серда та попрямували на південь до центру міста. Джеймі Макака показував дорогу.

Через чотири з половиною кілометри Ріно та Тимур зупинили скутери на перехресті з вуличкою Ріо де лос Сіпресес, навпроти баптистського коледжу. За коледжем височіла схожа на авіаційний ангар будівля супермаркету «Jumbo»[89]. Українець збігав у відділ домашнього приладдя та будівельних інструментів, де придбав три штикові лопати, які, на його думку, знадобляться їм на попелищі, що лишилося від лабораторії. Лаура та Джеймі купили води в дорогу. Потім усі четверо пообідали в забігайлівці з чудернацькою назвою «Doggis», розташованій під одним дахом із supermercado «Jumbo».

О 12:25 Тимур, Ріно, Лаура та Джеймі вийшли до покинутих на вулиці скутерів. Пляшки з водою сяк-так закріпили на багажниках. Для лопат місць не знайшли, а тому довелося тримати їх на колінах, немов якусь химерну середньовічну зброю. Прямою, наче стріла, авеню Педро Агірре Серда скутери проїхали п’ять кілометрів на південь і лише тоді, досягнувши центральної частини розтягнутого вздовж океану міста, завернули на авеню Президента Сальвадора Альєнде, яка через півтора кілометри вивела їх за межі Антофагасти — на початок траси № 26.