Розділ без назви (9)

Століття Якова

— Та ж дороги й поля розміновувати мона...

— Мона то мона, та багато врем’я тре’. Кажуть, що наш Йоська хоче, абись до Берліна совєти бистріше уступили, гамериканців хоче випередити... Ну й Жуков радий старатися... Ото й придумали... Що їм те, що трупом укладуть...

Яків пополотнів. От тобі й кінець війні, про який тилько останні дні й чешуть язиками, от тобі й дома, й Зоська з штирма доньками... Як німота у піч не вкинула, то ції, нібито свої, погибель приготували.

— Нас узавтра, писар штабний казав, я з ним мадярськими цигарками поділився, мають кинути...

— Виходить, погибель...

Зенько до самісінького Якового вуха нагнувся, вже зовсім зашептав:

— Ти як хоч, а я цеї ночі змиюся. Тобі кажу, бо знаю — не продаси...

— Куди? Спіймають і під трибунал підеш. У штрафну й на те саме поле... А то й на місці — в расход... Того хоч?

— Ну, я додом не піду, хоть там і жінка з дитиною зосталися, — сказав Зенько. — Крізь гори до Чехії пробиратимусь. Отако... Ходімо?

Думаєш, туди совєти не прийдуть, заперечив Яків. Зенько йому: прийдуть, вони в усі щілини, в усі країни пруть, як ті таргани. Та, може, туди раньше гамериканці з англійцями доберуться. Ну й порятують.

— Підеш зі мною?

Яків відказує, що нє, не піде. Смерть, то й смерть, чому бути — того не минути. А вдома у нього ж не їдна дитина, а цілих четверо. Штиройко діток, такеї діла. То хоч помоч за нього, як загиблого, будуть получати. Так і сказав Зенькові, а в самого серце як занило, то вже й не переставало. Вже й не переставало до самісінького ранку. Задрімав, прокинувся, зновика задрімав. Під ранок, уже після підйому, в сусіда уперше закурити попросив. Затягся. Закашлявся. Холєра...

А Зенько таки змився вночі. Не побоявся, значить.

— Дєзєртіра і прєдателя поймаєм і будем судіть, — пообіцяв командир полку, низенький підполковник із сивими скронями.

Чи піймали Зенька, він не дізнався. А їх таки спершу справді повезли на машинах. І скоро побачили вздовж дороги все поле, трупами усіяне. Ходили полем солдати, підбирали ті трупи. А більше бачили — криваві кавалки валяються. Захвилювалися солдатики: правда, виходить, їх на смерть везуть...

— Молчать! — взводний, лейтенант зелений, гаркнув. Ще й пальнув з пістоля угору.

А скраю кузова двоє в плащ-палатках з автоматами сиділи. Не у їхній, не піхтурській формі. Автомати напоготові.

Потім їм звеліли спішитися, а коли з кузовів вистрибнули — цілий десяток машин привезли — скинути й скатати шинелі.

— Вперьод! В атаку!

Уже на бігу полем, мимо розірваних людських тіл, Яків почув, як каже до нього солдат найближчий:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (9)“ на сторінці 32. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Розділ без назви (3)

  • ЧАСТИНА ПЕРША ПРИБЛУДА. ВЕСІЛЛЯ

  • Розділ без назви (5)

  • ЧАСТИНА ДРУГА ЧЕРВОНИЙ КІНЬ

  • Розділ без назви (7)

  • ЧАСТИНА ТРЕТЯ МИР І ВІЙНА

  • Розділ без назви (9)
  • ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ДОЖИТИ ДО СТА

  • Розділ без назви (11)

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи