Жодного разу не стрілили по ньому. Побачили, як хрестився, хрестика побачили? Чи Господь слова його почув?
Вертається Яків у окоп, відчуває, як підгинаються ноги.
— Ну, молоток, — чує чийсь шепіт. — Нєужелі Бог єсть в самом дєлє?
Судома стискає горло Якова.
...Ще три рази ходив Яків по воду. І жодного разу по нім не стріляли. Ци то німці, ци мадяри з того берега.
20
Понівечене гарне місто — Яків таких будинків і у Варшаві не бачив, тих, що уціліли, — лишилося позаду. Живим лишився і Яків, тільки дряпнуло руку. Шкіру здерло, покривавило трохи. Тико то не Будапешт був, Дьєр місто звалося.
Біг, як усі в атаку, і під містом, і вулицями од будинку до будинку перебігав. Стріляв з автомата. Чи влучив, убив когось? Хтозна. Не дивився. Його ж кулі обминули, хоч і пролітали зусім поряд.
І от їх машинами привезли зновика в Німеччину. Дихала на повні груди рання весна, от-от мали зацвісти садки. В таку пору, казали солдати, особливо не хочеться вмирати.
Полк їхній стояв у якомусь німецькому містечку. Та й не лише їхній полк. Цільна дивізія стояла, а може, й більше. Одні полки відходили, другі приходили. Рейвах, одним словом. Тико воєнний.
Та їдного вечора до Якова підійшов Зенько-галичанин, з яким ще в Мадьярії заприятелював. Озирнувся, під грушку стару потягнув.
— Чув, що під Берліном робиться?
Казав упівшепота, сторожко перед тим ще раз озирнувшись.
— А що?
— На явну смерть нашого брата гонять. Кажуть, що навіть зброю перед тим забирають.
— Зброю? — Яків не міг ніц уторопати. — Як то?
— Ага, зброю. Бо ж на мінні поля гонять. Кауть, за десятки верстов перед Берліном німаки мін понаставляли. Гетьби всі поля й луги, всі дороги заміновані. Ні пройти, ні проїхати.
Зенько казав, а Яків дивився широко розплющеними очима, а під гімнастерку холодок все більше заповзав. Хоч вечір ніби й теплий був, тепліший, як ото посеред весни в їхньому селі бувають вечори.
Тепліший, а бач... Зимно, ой, зимно, ще зимніше стало од наступних Зенькових слів...
— Такі-от діла, братику-волиняче...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (9)“ на сторінці 31. Приємного читання.