А Зося підбігла, простягла їй гребінець — пограйте, мамо.
І тут Тиміш несподівано її підтримав. Сказав: чом би й не зіграти? І таки заграли.
Рознеслося тоді по селі — багаті Вергуни вкупі з Лучаками та Цвіркунами чудять.
Тепер Тиміш раптом ліктем Якова в бік:
— А давай-но цеї неділі забаву зробимо.
— Забаву?
— Так, — сказав Тиміш. — Ти же знаєш, що Ілька німець забив, з тих, що в нашім силі стояли. Нібито щось там Ілько хотів украсти. От ми у єго памнять і зіграємо. А тоді, мо’ й по селах підемо.
— По селах?
— А чом би й нє? Подуріємо троху, а там, гляди, дечо’ й розвідаємо. Пора народ од сплєчки піднімати. Бо думали — слобода, а вийшло — чужота. То згода?
— Якщоти кажеш...
Яків тоді подивився на Тимоша. Колишнього суперника, що став тепер другом. Святий цей чоловік ци дурний? Нє, недурний. А знає ж, що син найстарший у нього од Якова. Мо’, й донька...
— Улянка в ліс по ведмеді пішла, — сказав раптом Тиміш.
— І моя...
— Значиця, там стрітяться.
Тиміш помовчав, а тоді мовив:
— Кляте життє. Али й таке, що мусово за нього триматися. Мусово, те я там добре в тюрмі пойняв. Щоб не було, а триматися тре’. Навіть так, як Бубенці за него трималися. І грати на чім пупало.
14
Сорок третій приніс і радість, і горе. Навесні Зоська вчетверте родила. І знову доньку, котру назвала Ольгою, Олькою, на честь двоюрідної Якова сестри, котру перед тим до Німеччини вивезли. Яків похнюпився, коли повивальниця Герасимиха сюю новину повідала — певно, не видіти йому сина. А в жнива помер Платон, маючи всього шістдесят і штири роки, геть змучений і викашляний.
На тей час довкола Загорян густо посіялася тривога. Палали ночами, а то й посеред білого дня українські й польські села. Цимало хлопців і чоловіків подалися в українську партизанку, до повстанців, або ще яку них казали — в бульбаші. Пішов і Тиміш. Кликав за собою і Якова, та той відмовився: як же він четверо малих, шмаркатих дітваків на двох бабів кине?
— А в мене хіба менше? — сказав Тиміш. — Ци ти хоч, щоб тутечки, на нашій землі, як не німота, то ляхи ци совєти хазяйнували? Та нас же по тюрмах зновика, як те сухе стебло, вижинатимуть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (9)“ на сторінці 19. Приємного читання.