Розділ без назви (7)

14

Важкий сон пережито: приїзд до палацу, шлях доріжкою, викладеною рожевою плиткою, з валізами в обох руках, день, проведений разом з прислугою, в той час як пани розважалися десь там на горі та виїжджали до столиці. Знайомство з прислугою — покоївками, кухарями, лакеями. Дві дівчини — одна маленька і сміхотлива, друга серйозна, довга, як тичка, али в очах якої раптом зблискують чортики, зацікавлено дивляться на вродливого жолнєжа. Питають, як звати наречену сина їхніх господарів. Зося? О, то в нас є Зося, каже сміхотулька, тепер у палаці житиме дві Зосі. То познайомте мене з вашою Зосею, раптом приходить йому дивовижа-забаганка. Али тая Зося — стара висохла бабця.

Сміхотулька каже, що вона живе в цьому палаці, он в тому лівому крилі, у флігелі. Раптом пану жолнєжу захочеться доброї кави чи гербати? Вона навчилася гарно готувати для графа, бо графиня кави не п’є, тільки настійку із маленьким (хі-хі) додатком спирту для тонусу, на травах, які готує Зося.

Її кімната під шостим нумером.

Він уже знає, що прийде до тієї кімнати. Бо чим він гірший за ту, що його зрадила? Котра знову буде в графських обіймах.

Її звуть Тереза. У неї маленьке й гаряче тіло, геть вкрите ластовинням. Хоч на обличчі жодної позначки. Ні, тильки побіля правого вуха. То вже роздивиться вранці.

— Ти добра коханка, — каже він, прощаючись, українською.

— То пан оценіл?

Але очі у неї чомусь сумні. Такі сумні тепер очі, що Яків відводить свої.

Як там казав князь Едмунд? Жінку щитають поріддям диявола й оспівують, підносять як богиню?..

— Прости мені, — шепче він, нахилившись до Терези.

— За що, за те, що нам було добре, адже пану було добре?

Пану (пану?) було добре...

Сум чи насмішка в її шепоті?

Дорога до моря й назад. Удвох, бо Зося лишається в палаці. Видно, що вона сподобалася батькам її коханого Кшися.

Ненависть до графа й бажання задушити його голими руками.

Сміх над самим собою, що проростає крізь цю ненависть.

Думка про те, що вони обоє з цим дженджуристим паничем програли, али чого приходить цея незрозуміла думка?

Море, що відкривається зненацька, і білий корабель на ньому...

Він сам на березі моря — оглядається, бо хтось підходить. Нє, то не Зося, незнайома поважна пані.