TextBook Те, що з баса дивилася завсігди Ганька на нього... Могло щось гинче значити...
Сказати їй? А нащо? Нє, тягар на душі є... Не піде в землю з тим тягарем... Тре’ сказати... Тре’, ой тре’...
— Я, Ганю, от що мав тобі сказати...
Умовк. Добував слова, ніби упущене відро з глибокого колодязя.
Далеко-далеко вода темніла. Холодна — знав — зуби зведе.
— Я знаю, — сказала Ганя.
— Що ти знаєш? — Якову аж дух забило.
— Що то ви-те забили мого покійного тата.
Зна... єш...
— Так...
— І ти...
Ганя потопталася на місці. За клямку взялася.
— Мені скоро сімдесят стукне... А ваша сотня коло воріт стоїть... Мати ж покійна казали, що ви-те каялися... В душі воно клубок стоїть, нияк не проходить... Али назад ніц не вернеш... Та й помагали ви-те нам...
Натисла на клямку. Крутнула головою.
— Та й мені здається — любили вас покійні мама... Ненавиділи й любили... Бувайте, дядьку Якове...
З тим і вийшла поспішно. Гримнули вхідні двері.
— Бувай, — прошептав Яків.
Клубок... У нього на душі ціла гора стояла...
І думав не раз — Зося й доньки, та їхня смерть — то йому покара за Трохима. Хоч їхня смерть од висилки їх у Сибір (бо ж куркулем уже вважали) врятувала.
Назад не вернеш...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (11)“ на сторінці 21. Приємного читання.