Розділ «Глава 1 Хмари над житом»

– Кажи, – між тим наполягав Магістр владно, беззаперечним тоном.

І ледь розтуливши умить пошерхлі губи, Пауль насилу вичавив:

– Хто Ви такий?..

Так, це було абсолютно не те, про що юнак хотів би говорити з Великим Магістром. До того ж, запитання видавалося вкрай безтактним. Пауль не здивувався б, якщо розлючений принц одразу спопелив би його, жалюгідного та ще й безсоромно-наглого юнака, яскравою блискавкою, зведеною з небес силою надлюдського знання, тому інстинктивно втягнув голову у плечі й схилився якнайнижче. Та секунди минали за секундами, вишиковувались у хвилини, проте нічого страшного не відбувалося.

Нарешті Пауль насмілився підняти очі на графа. І з величезним здивуванням побачив, що той… всміхається?! Так, саме так! Схоже, Великий Магістр анітрохи не образився на найнахабнішого учня своїх учнів, а навпаки – зрадів такому запитанню!

– Ваша милосте… ну-у-у, справді… про Вашу милість таке пліткують…

Але пристойність і дисципліна зрештою перемогли, тож Пауль замовк.

– І що саме пліткують, цікаво знати?

Жодна зморшка не проборознила гладеньке обличчя, сірі з прозеленню очі Великого Магістра сховалися за майже зімкненими повіками.

– Повторюю, маленький мій хробачок: кажи, не бійся.

Голос був лагідним.

– Не бійся!..

І Пауль здався на милість старшого:

– Та різне кажуть, Ваша милосте. Одні стверджують, нібито Ваша милість – граф. Але граф не від самого народження… А титул…

Юнак зробив паузу і перевірив, як реагує на його слова Великий Магістр.

– Графський титул я купив разом з маєтком, це відомо усій Європі.

– Не про титул мова, – поквапився уточнити Пауль.

– Розумію. Далі.

– Тільки не гнівайтесь, Ваша милосте…

– Ти ж бачиш, я абсолютно спокійний.