Розділ «Глава 10 Чого захоче жінка…»

– Я, Ваша Величносте. Не забувайте, що…

– Так, хто ж іще може мати незліченну кількість золота, як не Вічний Жид!..

– Ні, не те. Я маю на увазі поголосок, нібито я варю золото з міді.

– Скільки часу піде на це чаклунство?

– Небагато: саме стільки, щоби з'їздити до мого тірольського маєтку Сен-Жермен і знов повернутися сюди.

– З каретою, навантаженою золотом?

– Яке я із величезним задоволенням витрачу на справу Вашої Величності.

Катерина довго й мовчки вдивлялась у сірі з легкою прозеленню очі Сен-Жермена, перш ніж спитати:

– Знаєте, графе, що протягом всього часу нашого знайомства бентежить мене найбільше?

– Що саме, Ваша Величносте?

– Навіщо вам мені допомагати? Навіщо ви взялися висватати бідну юну принцесу з карликового князівства за спадкоємця величезної імперії? Чому весь час надаєте мені слушні поради? І нарешті, чому за першим моїм відчайдушним викликом примчали сюди, у далекий Санкт-Петербург, в'їжджати куди вам категорично заборонено?

– Ваша Величність дуже розумні, – нарешті мовив Сен-Жермен після тривалого мовчання.

– Облиште компліменти, графе…

– Ні, справді.

– Я вже не маленька дівчинка. І добре засвоїла, що задурно у цьому світі ніхто нікому й нічого не дає.

– От саме розум, а ще кмітливість та щирість Вашої Величності й підкорили мене під час нашої першої зустрічі.

– Розум?! Облиште, графе: за будь-якими моральними канонами, на той час я поводилась дуже нерозважливо, а отже, нерозумно.

– Головне, Ваша Величносте, не поводитись розумно завжди й усюди – тобто, за вашим визначенням, згідно з так званими моральними канонами. Головне – вміти якнайшвидше знайти вірний та ефективний вихід із ситуації, що здається безвихідною: ось головна ознака розумної людини! Ваша ж Величність у тій складній ситуації не розгубились, і хоча проти Вашої Величності були матір, служниці та всі обставини, адекватна і, можливо, єдино вірна відповідь була швидко знайдена. Так на моїх очах Ваша Величність впевнено виграли цілковито програшну суперечку… Я вже не кажу про те, з якою істинно царською щедрістю Ваша Величність подарували свою дівочість якомусь рябому конюхові, здавалось би, недостойному найменшої уваги шляхетної принцеси.

– Отже…

– Отже я вирішив, що маленька Фіхе, ця нікому невідома бідна принцеса Софія-Фрідеріка-Августа Анхальт-Цербстська, неодмінно має стати повелителькою саме Російської імперії: адже така дівчина здатна обдарувати російську землю плодами просвітництва з такою самою щедрістю, з якою колись обдарувала своєю дівочою цнотою простого конюха, – а це був дуже щедрий дарунок!.. Бо без просвіти російська земля назавжди лишиться зануреною в темряву невігластва й рабства. Це свята місія Вашої Величності, Божа воля, яку належить виконати.