Розділ без назви (2)

На шибениці батька ти не дуже, вітре, перекочуй,

Він смертю в купи відкупивсь, де мама просто спить моя.

Поволі! Вітре, стишуй крок, за кроком крок повз мої очі!..

Поспішає повз купу древня, згорблена ґава,

Розпашіла, патлата, із дзьобом трухлявим…

— Ти куди це летиш в надвечір’ї осінньому?

— Щоб була не сама, хай злетяться сини мої…

Щоб не скиглили, з голоду пухнучи в гніздах.

— Ну, лети, хай щастить, поки ще не запізно…

І злетілась до купи гайвороняча зграя,

Недосвідчених ґава стара намовляє:

— Ми городи і броди всі позаду лишили,

Гайворонячі крила ми вітром підшили…

Звеселяє поява гайвороняча купу!

Діти, гості, дорослі — радо шкіряться трупи.

Жити хочеться зграї, і в ній — кожній ґаві,

Чорнокрило варнякають, як цигани гаркаві…

Вже на падаль хапливо накидатися можна…

Їжте! Бог допоможе плодитись і множитись…

О, яструбе, розпороши цю купу сміття, цю суміш