Розділ без назви (2)

Застиглу з квітучим малим боженятком…

Гей, арфіст вавилонський,

Те й благають цимбали,

Де й скрипковому серцю,

Віфлеємському птаху, не зносить голови,

Продірявлену вись од ганьби

Оголивши, одмити в кровí —

Таїну благодаті і любові яви́!..

Поволі! Вітре, стережись у мандрах ґудзуватим полем!

Як йти по купі черепів, по снігу, змішаному з кров’ю?

Оце бенкет тисячоліть, ця шкіра мамонта обсмолена

Доплюне кров’ю — й ти свої крилá важенні, вітре,

                            згорнеш!..

Чигають нáвколо криниць з підзем’я животи порубані,

І випинають кістяки, як рогів і копит луна.

В криницях двох тисячоліть блукання завірюх розгублене,

І досі їх тужливий схлип не досягає дна…

Поволі! Купа в небо пре, роти дрилями хмари смокчуть,

І гній з роздряпаних кісток світ порохом переміря,

Червона юшка божевіль плачем перекипа в моря…