Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Звідки ви знаєте? Він заплутався. Йому потрібно все пояснити, і він зрозуміє. Ніякий він не телепень. І мене він любить. Зрештою, що ви можете знати про любов? Ви тут вічність. І все одна-однісінька. Ви хоч разок кого-небудь любили?

Обличчя Ягілки враз стало старим та потворним, таким, яким його бачила Мальва на подвір’ї. Та це тривало тільки мить. І знову вродлива жінка холодно посміхається до неї:

— Не обов’язково когось любити, щоб розумітися на любові, дівчино.

— Неправда. Щоб говорити про смак борщу, потрібно його спочатку попробувати. Адже ви не маєте ані дітей, ані чоловіка.

Ягілка взяла себе в руки та миролюбно сказала:

— Давай не будемо сперечатися. У мене своя дорога, у тебе своя. Зараз наші шляхи перетнулися. Ти втекла від Лади, яка хотіла повернути тебе батькові. Думаю, що після щойно почутого ти жалкуєш, що втекла.

— Не жалкую, — сумно відповідала Мальва. — Лада мене хотіла віддати не батькові, а повернути Мороку. Це старий пер… Тобто старий дідуган, збоченець та людиноненависник. І, взагалі, у Темному світі нормальних майже не залишилося. А ще погода мене тутешня дістала конкретно. Ні сонця, ні дощу, ні снігу. Тож дякую вам, шановна пані, що не прогнали і допомагаєте.

Мальва зуміла пересилити себе та зібрати докупи думки.

Ягілка у відповідь кивнула. Мальва продовжувала:

— Мені потрібно потрапити до Яровороту. Можна, звичайно, й у світ Єдиного Бога, до бабусі Горпини. Та, боюся, що там мене шукатимуть темні. Бо Лада точно розпатякає всім, що я жива. Тож ліпше до світлих. Відразу ж принесу клятву Білобогу та стану світлою.

— Світлою? — перепитала Ягілка. — Ти добре подумала? Я б не поспішала з цим. До речі, Лада поки нікому нічого не розповіла про тебе і твою втечу. І темні досі твердо переконані, що ти втопилася.

— Хм… Цікаво. Пані Ягілко, скажіть, а звідки ви це все знаєте? Ви ж у своєму світі безвилазно сидите, бо вам виходити за межі Порубіжжя заборонено. Телевізора та радіо, а тим паче мобільного у вас теж нема?!

— Чого? — Ягілка щиро здивувалася.

— Не партеся! — вкусила себе за язика. — Тобто не переймайтеся. То випадково вирвалося.

Ягілка зітхнула, встала зі свого крісла. Підійшла до запнутого вікна біля найбільшого стелажа. Поманила до себе дівчину. Та недовірливо скривилася, тоді неохоче встала та попленталася до Ягілки.

Ягілка рукою відсторонила шмат матерії і…

За вікном на Мальву чекав Яроворот. Площею перед Храмом Білобога ходили люди. Небо було безхмарним та сяючим. У Мальви защеміло в серці. Ягілка поривчасто закрила штору. Якусь мить уважно дивилася на Мальву. У тої очі були на мокрому місці. Здавалося, ось-ось розплачеться. Тоді Ягілка знову рукою забрала з вікна штору. Краєвид за вікном змінився. То був світ Відтіні. Площа Чотирьох доріг. А на ній — Храм Чорнобогів.

Мальва різко відсахнулася. А якщо її зараз побачать та потягнуть до жертовного каменя присягати Чорнобогу? Ягілка це помітила та поспіхом опустила шмат тканини на вікно.

— Ось таким чином, дівчино, я отримую інформацію зі світів. І про всіх усе знаю. І, до речі, про твого Остапа теж. Він — син смертної Зорини та безсмертного Шепота. А Шепіт — син безсмертних Мирослада та Неври зі світу Білих Вурдалаків. І в це вікно я на власні очі бачила, як твій Остап став учнем школи Храму Сонця, а зараз навчається у свого діда Мирослада. Вікно мені показує геть усі світи. Тож мені не потрібно кудись ходити чи літати, щоб отримати достовірну інформацію.

— То ви мене переправлятимете через вікно? — запитувала здивована Мальва.