Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Мирослад весело підморгнув Остапу:

— Добре знаєш. Можливо, коли я уточню, що це була учениця, ти здогадаєшся — хто?

— Птаха?

— Птаха. Не знаю, як тоді ще зовсім юна, геть неосвічена чужинка таке сотворила. Сила живе в ній величезна. Знаєш, вона навіть хотіла залишитися назавжди у світі неврів. Та світу неврів така сила тільки нашкодила б. Зараз Птаха на своєму місці. О, це могутня безсмертна. І її сила ще в розвої. Вона — та, якій під силу змінювати долі цілих світів. І дуже добре, що вона на світлому боці. Відкрий такій жінці темний бік — вона перетворить усі світи на морок.

Мирослад уважно дивився на Остапа. Він наче добирав слова, щоб влучно передати суть того, про що збирався повідомити онуку.

— Безсмертний разом з Перемінником отримує шанс не просто реалізувати своє призначення, а й примножити його. У кожного власна дорога самоствердження. Так, дорога твоєї Учительки з Яровороту ніколи не була простою. Її випробування досі тривають. Тому що вона особлива. Птасі нещодавно відкрилася правда про її батька. Отримати в батьки Перуна — це також випробування. Можливо, це прозвучить трішки дивно, але я вважаю, що Птасі пощастило. Бо дотепер вона вважалася донькою звичайних смертних. І авторитет великого батька ніколи не тиснув на неї. Тому почну я, Остапку, свою науку не зі слів про перевертництво. Я тобі розповім про твого батька, про твою бабусю і про матінку Дужа. Не лякайся. Це буде одна історія, яка в собі усіх об’єднає.

8. Світ Русалій

— Скільки різних казок, легенд та переказів існує про цю сумну річку, дівчино. Не перерахувати. Ніхто не знає доконечної правди, але в тому, що загинув цілий світ, винні всі: й темні, і світлі, і навіть Творець, бо дозволили тому статися. Мертва річка, котра зараз протікає через Оселище Відтіні, у ті далекі часи називалася Забутою-Незгаданою. І по старій пам’яті її інколи й досі так називають. Ми ж про це вже говорили! Отож річка Забута-Незгадана тоді не мала й краплини Мертвої води. Річка з джерельною водою, річка, котра тримала у своїх обіймах цілий світ. І називався той світ — світ Русалій. Здогадалася з назви світу, хто там мешкав? Прекрасні та дивні істоти. Зовні дуже схожі на людей. Принаймні від голови і до пояса — стовідсотково. А нижче? У них не було ніг. Замість нижніх кінцівок ті істоти мали риб’ячий хвіст. Такі собі риболюди. Ці створіння дуже гарно співали. Точніше, не всі, а жіноча половина. Співали вони не завжди. Лишень уночі та в той час, коли місяць стояв уповні. То був цілющий спів. Він лікував усі душевні хвороби, включаючи відчай, божевілля, залежність та одержимість. І до тої річки часто приходили люди, переважно смертні, щоб послухати спів русалій та зцілитися. Людина слухала той неймовірний спів і плакала, з очей разом зі слізьми витікали горе, туга, біль, залежність… Душа очищалася, і зцілювався дух. І коли на ранок місяць ховався та спів припинявся, людина розуміла, що їй не просто стало легше, вона знає, як далі жити, що робити, куди іти і за ким.

Чотири рази на рік, у дні сонцестояння та рівнодення, плавці русалій перетворювалися на ноги і вони виходили на берег. Цей період у русалій називався шлюбним. Вони сходилися в пари, для того щоб продовжити свій рід. За півроку, а не дев’ять місяців як у людей, і смертних, і безсмертних, у них народжувалися діти, також на суходолі. І щасливі батьки разом з малятком поверталися у воду. У шлюбний період, якщо навіть він збігався з місячною повнею, співи припинялися і перебувати у світі Русалій було небезпечно. Залишатися на березі річки в час, коли русалії заводили свої шлюбні танки, неприпустимо. Якщо русалії зустрічали випадково заблукалу людську істоту, що тут починалося! Кажуть, вони так пестощами та любощами закохували чоловіка чи жінку, що ті помирали не в муках, а від задоволення.

Люди з розумінням ставилися до такої-от інакшості русалій і старалися не потрапляти їм на очі. Русалії на березі річки побудували за допомогою тільки їм знаної магії хатки, для усамітнення під час шлюбного періоду тих особин, котрі за віком уже не могли народжувати. До речі, залишки тих будівель досі стоять у Темному світі, і ти їх, звісно, бачила. Навіть темна магія їх не може знищити.

Та ось настали часи великої переміни. У світ Русалій прийшли темні. Без запросин і без дозволу, певна річ. Побудували на березі свій величезний Чорний Храм, поставили капище та жертовник, почали молитися темному богу. Спів русалій дратував та нервував темних. Та поки вони на нього не дуже зважали. Бо займалися облаштуванням Храму. Те, що жило в річці, наче не шкодило і тому не викликало занепокоєння. А пісні? Спів не вражав темного серця темних безсмертних, не лікував його і не шкодив йому. Та все це тривало недовго. Бо коли в шлюбний час русалії вийшли на берег для того, щоби зачати нове життя, то що тут почалося! Темні оскаженіли від зухвалості русалій. Вони, бачиш, віддали русаліям річку, а ті на берег пхаються? Ох! Як можна віддати те, що тобі ніколи не належало? Темні намагалися зупинити хтивих русалій. То була справжня бійня. Темні фізично були сильнішими, закляття та темні прокльони умить убивали, але природні інстинкти русалій якимсь дивом чинили опір і виявилися потужнішими від сили темних. Декілька темних були залюблені до смерті, дехто зализував рани в Храмі. Русалії, сповнені ненависті та злоби до загарбників, відступили та зачаїлися в річці. Щоб наступного разу знову напасти на своїх поневолювачів. Так вони сприйняли темних. Ті стали їхніми ворогами. Рабами русалії не захотіли бути.

Темні розуміли, що наступний шлюбний період стане початком нової битви. Тому попросили благословення в Чорнобога, аби дозволив здолати непокірних зухвальців. Кажуть, що той дозволив. І почалося… Спочатку темні забрали з неба місяць і сонце. І світ Русалій назавжди занурився в похмурі сутінки. Вічний захмарений день висів над Оселищем.

Мальва перебила оповідь Ягілки:

— Я не розумію іншого. Невже темні не могли в іншому місці збудувати свій Храм? Чому припхалися у світ Русалій? Це ж безглуздо. Чи не простіше починати все з нуля, без поборювань і втрат?

Ягілка сумно зітхнула, але не відповіла, натомість продовжувала оповідати далі:

— Відсутність на небі місяця та сонця стала початком кінця для русалій. Зрозуміло, що вони вирішили боротися. Русалії з нетерпінням чекали шлюбного часу, для того щоб вийти на сушу. Та цього разу вони всю свою силу готувалися спрямувати на ворога, який захопив їхній світ, украв у них небо і, очевидно, готовий іти далі. Але вони не встигли… Одного дня, якраз напередодні осіннього рівнодення, з-під жертовного Чорнобогового каменя забило джерело з Мертвою водою, і потекло воно простісінько в річку Забуту-Незгадану. Точніше, то темні річище так спрямували.

Загинули русалії не відразу. Спочатку почали хворіти. Мертва вода поволі отруювала річку. Ніхто не заступився за прекрасних істот з річки Забутої-Незгаданої — ні інші темні, ні світлі. Лишень смертні намагалися якось лиху зарадити. Що вчинили люди? Деяких істот, котрі погоджувалися йти з ними, забирали із собою та селили у водоймах свого світу. Та, на жаль, таких зговірливих було мало. Бо, переселяючись у чужий світ, русалії ставали іншими, змінювалася їхня сутність. Чула ж, мабуть, легенди про русалок та водяників?

Мальва ствердно кивнула.

— Це не зовсім легенди. Оповіді про нащадків давніх русалій. Але зараз не про тих, хто вижив. А про тих, хто залишався вірним своєму світу. Так, вони добре усвідомлювали, що приречені на вимирання, та продовжували жити в Забутій-Незгаданій. А річка змінювалася, перетворюючись на Мертву. Що ж, темні могли святкувати перемогу. Адже світ Русалій поволі ставав світом Темним, однак… Не все так просто. Заборонено безкарно вбивати навіть богам. Так, вода в річці Забутій-Незгаданій перетворилася на Мертву і вбила русалій. Але вона, крім води з Чорнобогового джерела, отримала ще одну складову — прокляття русалій. І відтепер могла легко вбивати наймогутніших темних безсмертних. Щойно темний устромляв руку у воду річки, як шкіра вкривалася пекучими ранами, які не загоювалися ніколи. А впасти в таку воду — то взагалі миттєва смерть. Легенди світу темних стверджують, що русалії насправді не загинули, а отримали нову подобу, і що це вони, а не вода, так жорстоко мстять темним за знищену батьківщину. Хоча після того як річка Забута-Незгадана перетворилася на Мертву, їх ніхто і не бачив. Та мушу чесно тобі сказати, дівчино, що Мертва річка світу Відтіні й світлих не дуже шанує. Вбити не вб’є, але знесилить. Кажуть, що тільки смертним людям та тим безсмертним, у жилах яких тече і кров смертного, як ось ти, наприклад, можна вільно заходити у води цієї Мертвої річки.

Ще одним неприємним нагадуванням про русалій є залишки хатинок у світі Відтіні. Так, вони напівзруйновані, але досі не знищені. І що тільки темні не робили, аби позбутися такого спадку! Які тільки добірні заклинання та замовляння не використовували! І зілля відвороту та зневільнення варили, і зі світів людських приносили зброю смертних — усе марно. Хатки й досі на своєму місці — постійне нагадування темним про їхню невсемогутність. Лишень одного разу трохи вдалася спроба, і непрощеним закляттям темним вдалося знищити маленьку комірчину біля старої хати. Але… Комірчину вони знищили, однак на її місці, якимсь незрозумілим дивом, утворилося невеличке болітце з водою, яка також дуже не любить темних. Після цього темні припинили будь-які намагання зруйнувати хати. Зараз у тих хатинах мешкають прокляті, служки темних.