Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Дай їм випити з чаші Твоєї води живої,

І хай проллється вона добром, спокоєм,

злагодою, оберегом.

По руслу вогню Місяцівни нехай увійде у світ цей

Сила небесная та нитка срібної Зорі.

І хай обережником вона стане люду і світу цього,

Його мужністю, мудрістю, любов’ю

та силою непідкупною.

Оберни, Рожанице-Мати,

У силу красную да кипучую,

Енергію всіх стихій — вогню, води, землі, повітря.

І пролий по руслу благодаті на народ Твій

Силу свою!

Слава Праматері великій!

І знову всі підносять аж до небес слова:

— Слава і Хвала!

І небо відкрилося. Морок ночі розсіявся. І стало навіть видніше, аніж удень. Сліпуче біле світло накрило світ неврів. Це тривало якусь мить, але цього було достатньо, щоб повірити в побачене. А потім… Потім над світом неврів літала у своїй предивній красі чарівна та неповторна Птаха-Магура, а поруч з нею Жар-Птиця та дивний Сокіл-Вогняний, співаючи хвалу Творцеві та великій Праматері. І неври довкола веселилися та раділи, обнімаючись та підспівуючи диво-птицям.

Остап як заворожений дивився на диво перевертництва. І йому так нестерпно захотілося в небо. Але він поки не вмів цього. І навряд чи вмітиме. Бо Учитель Мирослад сказав, що в Остапові живе інший талант, набагато важливіший від таланту перевертництва. Та хай йому грець з тим талантом, бо яка то радість відчувати за спиною крила та літати-літати-літати! Мирослад поклав йому руку на плече. Дідусь, здається, відчував, що зараз з його онуком коїться.

— Не журися, парубче! Ти ще й не таке утнеш.

— І літати зможу, як вони? — Остап кивнув у бік небесних птиць.