Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Пізнаєш? Молвинець. Один із символів батька Рода, — зашепотів на вухо Остапу Мирослад. — Це обереговий символ. Неври впевнені, що якщо довкола нього зберуться з благими намірами в коло безсмертні, то це захистить їхній світ на довгі літа від ворога явного та навіть невидимого. Бо цей символ примножує силу молитви та благань у тисячу разів.

Остап не один раз був учасником подібних ритуалів. І цей не дуже різнився від раніше бачених. Дерев’яні фігури батька Рода та Матері Рожаниці мали на головах вінки з хрещатого барвінку та любистку. Батько Род тримав у своїх руках велику дерев’яну чару, оздоблену знаком:

Остап уже знав, що це за знак. Це тісний зв’язок з родом. Що міцніший та дружніший рід, то потужніша сила оберегового знака. Хворіє дитина — молиться весь рід, сходиться до святилища Рода, запалює біля підніжжя бовванів вогонь, спалюючи одежу хворого, промовляє молитву за здоров’я, тримаючи руку на оберегові. І допомагає. Хоча іноді й міць молитви роду безсила. Тож душа приреченого мусить повернутися на луки Вирію, щоб або знову переродитися, або отримати вічний спокій в оселі доброї Праматері.

Учитель Посолонь відмінно навчив своїх учнів читати знаки.

У чару з родовим знаком було налито якийсь трунок. Рожаниця тримала над собою підняті до неба руки. У кожній долоні — запалена свіча. На долонях Праматері були ті ж самі знаки, що й на чарі Рода. Праматір тримала вогонь земний, піднімаючи його вгору, ближче до вогню небесного.

Чотири стихії були присутні сьогодні на площі. Це вода в чарі, вогонь у долонях Праматері, земля під ногами та стихія вітру, за котру відповідав Перун і яку мав прикликати. Перун стояв між бовванами Рода та Рожаниці, тримаючи руки оберненими долонями вперед. Лики кумирів та обличчя Перуна дивляться на схід. Кумири, Перун та безсмертні утворили коло. От-от розпочнеться Ритуал.

Остап стояв між Миросладом та Птахою, тримаючи в руках смолоскипа. Дужа, переляканого та трохи знервованого, поставили між Птахою та Посолонем. «Що ви собі думали, беручи його із собою?» — випадково почув Остап слова Птахи, коли та перемовлялася з Посолонем. Посолонь щось там тактовно відповідав, натякаючи на волю та бажання матінки Дужа, яка була давньою приятелькою Мирослада. Мирослад вдавав, що не чує розмови. Остапу це не подобалося. І він пообіцяв собі не дозволяти рідному діду знущатися з Дужа. Так, Дуж часто поводиться зверхньо, особливо зі смертними, буває зарозумілим, хизуючись навіть перед рівними давніми коренями. Але хіба вони з Дужем не для того тут, щоб стати кращими?

Птаха час від часу зітхала, дивлячись на набурмосеного Дужа. Інколи вона співчутливо позирала і в бік Остапа. Вона відмовилася від його допомоги в пошуках Мальви. Та Остап добре розумів Учительку. Бо поки що не отримав унікальних навичок, умінь та знань для подорожей не простими смертними світами, а світами справжніх богів. Птаха пообіцяла: щойно віднайдеться Мальва чи бодай з’явиться правдива інформація про місцеперебування дівчини, вона передасть йому вісточку. А коли Остап отримає через сон якісь новини від Мальви, то неодмінно мусить повідомити про це Птаху. Звісно, через Мирослада.

Усі напружено чекали початку. У небі стояла Місяцівна — круглолиця та ясноока. Вона теж чекала… Десь далеко, там, де зализував рани праліс, потужно і заклично загриміло. Гримнуло вдруге, втретє і…

…почалося.

У ногах кожного, хто творив коло, було зроблено маленьку ямку, наповнену доверху якоюсь рідиною. І Остап робив те, що робили інші. Смолоскип опускався в ту рідину. Гаснув, півкроку назад і… Ямка займалася веселим блакитним вогнем. Тепер вогонь перемістився з палаючих смолоскипів у ямки на землі. То було прекрасне видиво. Вогонь утворював коло, вогонь горів у долонях Праматері, вогонь був і в небі — у грозових стрілах- блискавках, які хоч і наближалися, але достатньо стримано, щоб не затуляти хмарами Місяцівну, яка творила молитву разом з усіма. Мирослад мав зняти з Перуна та Перуниці закляття Місяцівни. Очевидно, зробив це непомітно, щоб не перешкоджати Ритуалу. Адже сили до Перуна повернулися, і він зараз уміло та впевнено керував стихіями в небі.

Мирослад здійняв руки вгору. Стихло все довкола. Навіть звуки ночі завмерли. Заговорив:

— Роде Всевишній, Ти, що єднаєш корінь і крону,

Ведеш нас Явою по стежці Прави,

Наснажуєш мудрістю прадідів наших,

Що сяють зірками у Вирії,

Прийди і будь з нами!

Святим Духом Світла Твого