Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Діюча?

Після запитання мітла ледь чудно завібрувала у її руках. Мальва перелякано поспішила поставити її на місце.

Коли за годинку повернулася Ягілка, то неприховане здивування читалося в неї на мармизі. Її піч, стара та незграбна, ураз перетворилася на веселу та барвисту. Була розмальована мальвами та ружами. Ахнула від захоплення — така предивна краса. Біля печі, як годиться, стояли рядочком коцюба, лопата, ступа, мітла.

— Молодець, — похвалила Мальву. — Ти дещо вмієш, виявляється. Не тільки язиком плескати. Дякую за роботу.

Дівчина посміхнулася у відповідь, хотіла щось приємне відповісти, аж тут її очі натрапили на веретено та прядку, котрі стояли неподалік під вікном. Як це вона одразу їх не запримітила? Бо надто захопилася піччю, що ледве не проґавила таку красу.

— Ух ти, — Мальва аж плеснула в долоні від захвату: — Я таке тільки в музеях бачила. А ваша наче діюча. Можна мені спробувати?

І не чекаючи дозволу, простягнула руку до нитки у веретені. Ягілка спритно перехопила її:

— Ні, не можна. І після того як чемно питаєш дозволу, потрібно його отримати, а тоді вже наставляти руці. Зрозуміла, дівчино? А як нитку увірвеш? Упевнена, що зараз не прядеться нитка твого життя?

Мальва швидко забрала руку і вже пильно видивлялася довжину тієї нитки. Довгенька.

— А хто пряде? — зацікавлено запитувала.

— Кого призначено, той і пряде.

— А що, у нього сьогодні вихідний? Чому він не на місці? Хіба так буває і можна зупинятися?

— Ну ти й цікава Варвара, — хитро відповіла Ягілка.

Легко махнула в бік веретена рукою і… Веретено зашуміло, закрутилося колесо. Хтось невидимий пряв чиюсь нитку долі.

— О, не вихідний, просто невидимка, — здивовано пролопотіла Мальва і позадкувала, щоб бодай не сполохати прялю, бо чиясь нитка долі була довгою, але незначний різкий рух і — увірветься.

Задкувала, поки не вперлася в дерев’яне ліжко. Розвернулася. Ліжко як ліжко. На ньому лежало щось схоже на довгий товстий чорний шнур. Той заворушився. Ягілка миттєво відреагувала на цей порух. Говорила прамовою:

— Гагілко, свої. Темна кров у жилах доньки темного бога. Темний бік — це одне з облич Всебога. Інколи, щоб нове зачати, старе потрібно забрати, знищити, вбити. І день змінюється ніччю, літо — зимою, світло — темрявою. І тримається рівновага. Бо віра серця природна, а в природі темрява необхідна, так само, як і смерть. У цій дівчині є крапля крові темного сонця, і Темного світу, і світу Cвітлого, і світу смертного… Бо мати її смертна жінка. Світло у її очах — це не сяйво сонця Cвітлого світу, це проміння темного сонця. Пам’ятай її запах, берегине лона людського, і вбережи.

Тоді Ягілка звертається до Мальви:

— Чи ти готова до того, щоб поділитися з Гагілкою частинкою своєї плоті?

Мальва завбачливо обвиває себе руками. Змія загрозливо сичить.