Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Явись у Ликах Богів Рідних,

Бо ми чуємо в собі поклик Предків Світлих

І зібралися тут в ім’я Твоє.

Слава Роду Всевишньому!

Покотилося світом неврів багатоголосою луною:

— Слава і Хвала!

Закрутилося-замиготіло в небі від вітрів, що ширяли у високості. Громовиці добралися до околиць Оселища, гучно гримало та яскраво ляскало по землі вогненними батогами. Однак над самим Милоградом небо було безхмарним, і ясна Місяцівна красно стояла над світом.

Глибоко дихала ніч, убираючи в себе цілющий нектар молитов та світлих бажань тих, хто зібрався довкола капища.

Усі впали на коліна, простягнули руки до неба, долонями вгору, обличчя теж були повернуті до неба. Віра людей у мовлені слова була величезною.

Мирослад продовжував, а люд довколишній велично повторював за ним:

— Роде Всевишній, Ти тримаєш у собі все суще і несуще, усе видиме і невидиме, Ти — Правда і Добро, Любов і Справедливість. Велика милість Твоя, Ти праведників винагороджуєш, Ти кривдників милуєш, заблукалих рятуєш, життям нашим опікуючись через Богів Рідних! Це Ти призначив нам закони Прави через життя явне пізнати, випробування долаючи, душу шляхетною працею освячувати, рідних любити, по Правді жити, шлях свій честю засівати, щоб Слава проростала!

У чарі в дерев’яних руках кумира Рода забулькало, і здивований Остап уважно дивився, як крапля за краплею вгору підноситься рідина. Те саме відбувалося і з вогнем, котрий тримала Рожаниця. Полум’я свіч підіймалося вверх, краючи темряву ночі вогняними ножами.

Заговорила Птаха:

— О, Праматінко Рожанице, просимо Тебе,

Відпусти від дітей Твоїх,

Які тут зараз зібралися,

Сум та морок,

Від світу цього — темряву та лихо.

Зціли дерева покалічені, трави понівечені,

Лісових звірів поранених та наляканих,