Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Здоров, собако! — каже характерник, підіймаючи вгору смолоскипа.

Брязнуло щось під муром, а потім зареготалося так моторошно, що Йвасеві аж мороз по шкурі пішов.

— A-а, прийшов, кручий сину? Де ж ти ходив оцеє так довго, щоб тебе земля свята ковтнула!

Був то старезний горбатий дідуган, прикутий ланцюгами до стіни. Давно, либонь, сидів у льоху, бо геть одіж на ньому потліла й замість нігтів достеменні пазуряки повиростали.

— До кого се він? — каже Івась.

— До тебе, козаче… до кого ж іще! — каже характерник. А тоді взяв кочергу, що стриміла в жаровні, й тицьнув розпеченим кінцем горбаня у груди. — Ану викладай усе, нечиста сило!

— Та хто се такий?! — питає Івась.

— Скубрій зовуть його, — каже ззаду Богун, — а закував його ще гетьман Байда…

Горбань заплигав на місці, наче павук.

— Знак на тобі, знак на тобі! — та й показав пальцем на Івася. — Значені ви всі, щоб вам добра не було!

— Хто се значений? — не втямив Івась.

— Ти, ти… і всенький рід твій! — зареготався горбань. — Як спалили шеремети храм пречистої Лади на Заруб-горі, то наклав Дажбог знак на ваше кодло… Коли прийде чорна година для України, то найменшого в роду знайде Троянів Оберіг, і мусить він із ним іти в Україну, щоб одмінити лихо!

— Те ж саме і Злата з чарівником казали мені у замку… — прошепотів Івась характерникові.

— Замкнути коло ти повинен, песький сину!.. — хрипів чаклун. — Є в Україні кількоро душ, як оце я, і всіх ти повинен знайти, — а як дійдеш до останнього, то коло замкнеться, коло замкнеться! Сьомий і буде тим, хто прийде в Запорожжя! Стане він гетьманом над вами і запалить усю Україну!

— А з тими що станеться? — питає Івась.

— А ті всі помруть… ті всі помруть! Ти принесеш їм смерть, чортова дитино!

— Чому? — питає Козуб.

— Оберіг відпускає їх, щоб не мордувалися на сім світі, щоб не мордувалися на сім світі!

Мовчали всі, і тільки чутно було, як тріщать смолоскипи та хрипко сапає горбань під муром.

— А хто буде первим? — питається Івась.