Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Оно й так уже забарилися! — вкинув Івась, тримаючи обома руками кварту з медом.

Подумав Богун трохи.

— Супровід вам дати? — питається. — Сотню козаків можу вирядити, а то й дві!

Махнув Козуб рукою.

— Та хоч цілий курінь! Оружжя тут не поможе, бо не людська, а пекельна сила на заваді буде!

— Найліпше вдвох їхати, — каже Івась.

Глянув на нього характерник і кивнув.

— Правду кажеш, козаче. Двом найспособніше, бо не так ув око впадатимуть! Як не зустрінемося з татарами, то все буде й гаразд…

Порадилися запорожці між собою, то Кривоніс і каже:

— То що вам треба для сього діла? Із кошової скарбниці видамо все, чого забажаєте!

Характерник зітхнув.

— Коней треба передовсім! У нього, — кинув на Івася, — жеребець, як огонь, а мій підбився вже і для далекої дороги негодящий. І ще поводового коня, щоб на заміну був.

— Се дамо, — каже Богун. — Ще що?

— Оружжя, — каже Козуб. — Пістолів по два кожному, два мушкети і горлача. Пороху, куль та кременів запасних.

— І се буде, — каже Кривоніс. — Ще?

— Вдягти треба козака. Печерами та болотами лазив, то геть обносився.

— А харчу?

— Харчу багацько не братимемо. Конятини сушеної, сала, пшона та соли — то й усе!

— Як од татар прийдеться втікати, то краще порожнем, — знову вкинув Івась.

Зиркнули запорожці на нього, а Богун йому чуба розкуйовдив та й питає: